Службова картка
видана графом Тадеушем
брату Генрику Грохольському

Уповноважений
Червоного Хреста
При Армії VI
Дня 23 червня 1920 р.
…………. 98

Пред’явник цього Генрик Грохольський, службовець при Уповноваженому П.Т. Червоного Хреста при 6-й Армії, делегований з Плоскірова до Варшави, для перевезення у восьми вагонах біженців з Поділля в кількості 90 – їхніх речей та речей, що належать Червоному Хресту.

Цивільні та військові влади повинні надавати йому допомогу та опіку в подорожі – як і особам, йому довіреним.

Уповноважений П. Червоного Хреста
При VI Армії
Грохольський

Катастрофа біженців на Волині 5-6 липня 1920 р.
Смерть уповноваженого Польського Товариства Червоного Хреста VI Армії Графа Тадеуша (молодшого) Грохольського сина графа Тадеуша і Софії з графів Замойських

(WP.) Залізнична лінія Плоскірів – Волочиськ була атакована кавалерією Будьонного в ніч з 5 на 6 липня. Майже одночасно більшовицький полк, поділений на три загони, атакував Чорний Острів, Плоскірів і загін, що втікав з зійшовшого з рейок поїзда.

Головний комісар Мінкевич виїхав з Плоскірова о 12 годині 40 хвилин. У тому ж поїзді знаходилася польська штабна каса, яку охороняла невелика охорона. Також їхав український генеральний штаб з конвоєм 30 козаків, вивозячи також свою касу.

Зійшовшення з рейок поїзда сталося між 2-3 годинами ночі на 3-4 кілометри перед Чорним Островом. Спочатку поїзд не обстрілювали, що дало можливість українському полковнику Мишковському організувати патрулі і розсипати загін у розстрільну. Українці, маючи телефонний апарат, зв’язалися зі штабом 6-ї армії в Плоскірові, просячи допомоги. Дійсно, було надіслано паровоз, який, однак, міг забрати лише кілька вагонів через артилерійські постріли поблизу.

Оскільки припускали, що в околицях знаходяться більші більшовицькі сили, частина людей залишилася в поїзді, а тільки невелика група вирішила йти до Чорного Острова під командою полковника Мишковського. Пан Мінкевич йшов разом з цією групою, всі в загоні, що відходив, отримали зброю. Одним з перших був поранений офіцер зв’язку при головному комісарі Свірський. У Чорному Острові, біженці з’єдналися з уланами, які досі відбивалися від загонів Будьонного, а тепер вже разом відступали полем і шляхом, у розстрільній ведучи в середині цивільне населення.

Відступ був дуже важким, найбільше поранених знайшли між Чорним Островом і Нарківичами. Кількість знайдених загиблих становить 46, майже всі були порубані шаблями і, очевидно, добиті, більшість з них знівечені. Серед інших знайдено тіло у жахливий спосіб знівеченого пана Тадеуша Грохольського зі Стрижавки. Очевидно, його катували і підпалили живцем, тіло було роздягнене, закривавлений мундир лежав поруч. Багато тіл не впізнали через страшне знівечення облич. Багато мали відрізані вуха і носи. Також знайдено три Сестри Милосердя, роздягнені до білизни, з відрізаними грудьми і великою кількістю різаних ран і з вогнепальною раною, очевидно, були добиті. Їхні тіла, як і інші, були частково засипані землею місцевими селянами, які обікрали загиблих. Полковник Мишковський був тяжко поранений і винесений своїми козаками, але помер на другий день.

Одне з тіл з обличчям, жахливо побитим ударами прикладом і шаблею, могло бути тілом секретаря пана Мінкевича – пана Болеславського, про що свідчив світлий колір волосся і сіра камізелька “хакі”, бо більше нічого на ньому не було.

Велику присутність духу показала Сестра Милосердя на ім’я “Галя”, борючись з карабіном і додаючи відваги. Наразі невідомо, чи вона вижила, бо досі знайдено лише 6 жіночих тіл.

Далі загін зустрів підкріплення, що йшло з Волочиська, на чолі з полковником “Ярошем”. Після повернення на місце катастрофи було встановлено, що поїзд був пограбований місцевим населенням, зібраним більшовиками для грабунку. Тіл у поїзді не знайшли, оскільки ті, що залишилися, частково сховалися у місцевих селян, частково повернулися до Плоскірова, ніким не нападені. Польська штабна каса, що знаходилася в одній з коробок, була розбита, а дрібні гроші розкидані по полю. Більшовицький загін був жорстко триманий: офіцер наказав забрати марки, і ніхто не наважився протестувати. Другу коробку знайшли у селі у селянина. Більшовицькі солдати спочатку кинулися до горілки, що була у поїзді, коли це помітив офіцер, він їх насварив, розбив усі пляшки, кричачи: “Що ви п’єте, війна тут”. Слухняні козаки сіли на коней і поїхали.

Більшовицький загін мав полковий прапор, дві легкі гармати і одну “гаубицю”. При загоні були жінки на конях, одягнені по-чоловічому, в червоних фригійських шапках, єврейки. За словами офіцера уланів, вони стояли під час атаки на Чорний Острів у групі штабу.

Вдалося встановити імена тіл наступних осіб: Тадеуша Грохольського, капітана артилерії Бема, рядового Казимира Сойецького і офіцера зв’язку Свінського. За свідченням очевидців, загинув і пан Юзеф Староропінський. Головний комісар Антоній Мінкевич, разом з кількома іншими, був взятий у полон. Більшовицький загін хвалився по дорозі, що має серед полонених і польського міністра. Більш точних даних про Комісара не вдалося отримати.

Загиблим честь
Кур’єр Варшавський від 30 липня 1920

Гине за країну на полі слави в кривавих битвах цвіт найпрекраснішої молоді, гине жертовно з повною свідомістю, жертвуючи життя за краще наше майбутнє. Рука Провидіння відзначає і вибирає серед мільйонів поляків тих, хто славою лицарською щедро платить святий борг Батьківщині.

Не лише той гине, хто на небезпечному стояв посту. Часто падає від кулі ворога найменше на це наражений, але без сумніву – найкращий…

Покриті жалобою імена цих найкращих синів Батьківщини в пам’яті суспільства навіки залишаться вирізьблені. Для зболеного серця найближчих родини свідомість принесеної жертви безсумнівно стримує бунт внутрішнього відчаю. Але неможливо вгамувати біль серця, коли цей син найкращий, цей чоловік найсердечніший, цей Батько найніжніший, цей брат найулюбленіший загинув мученицькою смертю, жахливо катований розбещеною ордою бандитів.

5 липня, в околицях Плоскірова у страшний спосіб був убитий загоном Кавалерії Будьонного, уповноважений Червоного Хреста, Тадеуш граф Грохольський, разом з трьома Сестрами Милосердя з лікарні Червоного Хреста. Наразі до нас дійшла друга сумна новина: про злочин, вчинений 18 липня над медичним персоналом лікарні в Радзивіллові.

Крик внутрішнього протесту справедливо має охопити все суспільство, замало кажу, все населення, в якому ще не зникли елементарні почуття справедливості. У понеділок 2 серпня о 11 годині ранку, відбудеться в Гарнізонному Костелі на вулиці Длугій, заупокійна служба за спокій душ цих жертв нечуваного злочину.

Нехай весь цивілізований світ дізнається про нечуване жахливе порушення найелементарніших прав людства, не кажучи вже про міжнародні, які спеціальною опікою оточують Червоний Хрест і лікарні.

Нехай наповниться до країв храм натовпом, що відчуває всю огиду і жах цих злочинів, і нехай буде болісним зойком до Бога і гучним протестом перед всім західним світом.

Владислав Тишкевич
(з Ландварова)