Грохольська-Курковяк Барбара (нар. 1927)

Чудові роки Барбари Грохольської-Курковяк

авторка статті пані Галина Здебська

Барбара Грохольська народилася 24 серпня 1927 р. у Фалентах під Варшавою, в родині Барбари з Четвертинських Грохольської та полковника Адама Ремігіуша Грохольського (офіцера Війська Польського). Вони були досить великою родиною, адже у неї було дев’ятеро братів і сестер (Миколай, Ремігіан, Міхал, Анна, Ігнацій, Франциск, Володимир, Петро, Єлизавета). – У мене були чудові батьки, ми були щасливою, люблячою родиною. Все найкраще в мені я завдячую саме їм – говорить сьогодні Барбара Грохольська.

Спорт цікавив її з дитинства; вона дуже добре їздила верхи, бігала, але тоді ще не думала, що займатиметься лижним спортом.

Коли почалася Друга світова війна, вона перебувала у тітки на Люблінщині.

Після арешту німцями діда і тітки (їх було ув’язнено в таборах у Равенсбрюку та Бухенвальді), у 1940 р. повернулася до Варшави, де разом з матір’ю та братами і сестрами оселилася на вулиці Ікара 7.

Адам Ремігіуш Грохольський, одразу після вересневої поразки, залучився до конспіративної діяльності (мав, зокрема, псевдонім “Валігора”). Барбара Грохольська у 1942 р. склала малу матуру на таємному навчанні, на так званих Комплектах у сестер Непорочних. У тому ж році вступила до конспіративного формування 1-го полку шволежерів. У шволежерах був також її брат Миколай, натомість Ремігіан у батальйоні “Зоська”, а Міхал у Сірих Шеренгах.

У Варшавському повстанні Барбара Грохольська брала участь як санітарка (псевдонім “Кучерава” – через сильно кучеряве волосся). Також боролися троє її братів і сестер. Падіння повстання вони відчули болісно, але все ж їм пощастило, бо всі вижили. Вони мусили залишити Варшаву, а оскільки Барбара страждала на бронхіальну астму, батьки вважали, що найкращим місцем для неї буде Закопане. Так вона потрапила під Татри. Одразу після війни почала навчання у Кузніцах у Господарському ліцеї, який закінчила у 1947 р. Гори захопили Барбару без залишку. Вона проводила там кожну вільну хвилину.

У закопанському середовищі вона була прийнята дуже добре. Ймовірно, через риси особистості: завжди усміхнена, весела, сердечна, відкрита до людей. Дружнє ставлення до навколишньої дійсності, внутрішнє тепло і радість життя робили так, що люди, в колі яких вона опинилася після воєнного кошмару, відповідали їй тим самим, ставлячись до неї з великою симпатією.

У Закопаному також почалося її захоплення лижним спортом. – Розмірковуючи над періодом стартів, думаю, що мій вхід, такий повний у лижний спорт, мав підґрунтя захоплення горами і певним спортивним темпераментом, з яким я прийшла на світ – згадує сьогодні.

Вже перші спуски на лижах показали, що у неї великий талант. Вона дебютує у 1948 р., під час змагань на Кубок Канатних Доріг.

Тоді вона зайняла третє місце і одразу була помічена. Барбара Грохольська (SNPTT Закопане), яка вперше стартувала у змаганнях з гірськолижного спуску PKL, обіцяє стати видатним талантом у гірськолижному спуску. У першому старті вона опинилася у провідній групі польських лижниць. Грохольська має сміливий чоловічий стиль катання і перебуває у відмінній фізичній формі (“Спорт і Відпочинок”, 4 III 1948).

Старт у цих змаганнях започаткував довгу і надзвичайно цікаву кар’єру спортсменки. Вона розпочинала, представляючи кольори SNPTT Закопане, пізніше була також спортсменкою WKS Legia, WKN Варшава та “Старт” Закопане. Варто нагадати, що після закінчення лижного сезону вона успішно займалася легкою атлетикою (стрибала у висоту – найкращий результат 163 см, також бігала через перешкоди).

Вона вдосконалювала свої навички під наглядом тренерів: Яна Ліповського, Томаша Глузінського, Стефана Дзєдзіца. Кожен з них допомагав їй заглиблюватися у таємниці лижної досконалості.

Після закінчення Господарського ліцею вона складала іспити до Вищої педагогічної школи у Кракові, але, на жаль, без успіху. Наступної спроби вона вже не зробила, бо лижний спорт захопив її без залишку. І це з великої літери Н. У 1950 р. вона була викликана до складу Польщі. Вона принесла туди не лише високі навички, але й величезну радість життя та усмішку. – Саме завдяки Басі у складі панувала чудова атмосфера – згадує олімпійка Марія Шатковська (де домо Гасениця – Даніель). – Вона була для нас усіх кимось особливим, кому завжди можна було довіритися, поділитися. Вона була для нас як сестра, а може навіть хтось більше? Наша дружба, започаткована тоді на лижах, витримала випробування часом і існує до сьогодні…

Її спортивна кар’єра – це не лише боротьба на схилі за якнайкращий час, але й багаторазова боротьба з здоров’ям. Напади астми постійно давалися їй взнаки. Якщо в Закопаному вона почувалася відносно добре, то змагання в Щирку були для неї справжньою каторгою. Іноді їй здавалося, що задихнеться, перш ніж доїде до кінця траси… Її також переслідували травми, і це ще й часто перед найважливішими змаганнями. Ймовірно, однією з причин була слабка психологічна стійкість. – Змагання я переживала не дуже усвідомлено. Завжди мене супроводжував величезний стрес, який діяв буквально паралізуюче. Я могла добре, на максимальній швидкості проїхати найскладніші ворота слалому, а з невідомих зовсім причин упасти на плоскому відрізку, кілька метрів перед фінішем. Іноді я замислювалася, чи змогла б я побачити і обійти бетонну стіну, якби хтось поставив її на трасі спуску.

Найбільший стрес завжди супроводжував її під час міжнародних змагань. Патріотизм, посилений свідомо пережитою другою світовою війною, підживлювався також чиновниками, які вирішували, хто може поїхати за кордон. – Завжди нам казали: пам’ятайте, ви їдете для Польщі, за Польщу тощо. Ефект був зовсім інший від запланованого. Ми були настільки напружені, а адже і так кожен з нас робив усе, щоб показати себе з якнайкращого боку. Коли я вперше поїхала в Альпи, я була буквально приголомшена умовами для занять лижним спортом. Я подумала тоді, що, враховуючи умови, в яких ми тренуємося в країні, і так не найгірше себе показуємо. Я пам’ятаю, що під час Кубка Татр у Чехословаччині під час спуску я вилетіла з траси. Правила дозволяли, однак, продовжити спуск. Коли я вибиралася зі снігу, я була щиро засоромлена, що мене, представницю Польщі, занесло в ліс. Я прикрила тому на всяк випадок орла на рукаві. Я каталася на лижах з переконанням, що це моя робота для Польщі. Безумовно, це була також втеча від усіх жахів, які в той час відбувалися в Польщі…

П’ятдесяті роки – це ж похмурий період в історії Польщі. Спорт був невід’ємною частиною реальності, тому спортсмени, особливо представники країни, також залишалися під наглядом відповідних служб. – Під час табору на Калатувках, перед поїздкою на Олімпійські ігри в Осло, нас відвідали панове з Варшави. Нас викликали на індивідуальні розмови і заохочували до “капання” один на одного. Звісно, ніхто з нас не погоджувався на це. Коли виявилося, що кілька наших колег поспіль отримали такого роду пропозиції, ми запитали наступного, який щойно залишив кімнату “розмов”, чи також отримав таке завдання. Коли він заперечив, ми одностайно вигукнули “капець, капець”! Ми просто рятувалися сміхом, хоча чудово знали, що це були серйозні справи. Адже постійно чулися про арешти, переслідування, які стосувалися також знайомих, друзів, а навіть членів наших родин. Від цієї похмурої реальності ми втікали в гори, на лижі…

Барбара Грохольська – Курковяк займає в історії польського лижного спорту особливе місце. Вона є абсолютною рекордсменкою, враховуючи кількість здобутих титулів чемпіонки Польщі.

Вона належить до покоління, яке почало займатися лижним спортом одразу після війни, а отже, в надзвичайно складних умовах. Тому досягнуті нею успіхи слід розглядати в ширшому контексті.

Титули чемпіонки Польщі вона здобула 24 рази: у гірськолижному спуску (1951, 1955, 1957, 1959, 1961, 1963, 1965, 1968), слаломі (1958, 1960-63), слаломі-гіганті (1956 – 1958, 1960, 1963) і комбінації (1951, 1961, 1963, 1965). Багаторазово також була віце-чемпіонкою країни. Вона представляла Польщу на Олімпійських іграх в Осло (1952 – 13 місце у гірськолижному спуску, 14 місце у слаломі) і в Кортіна д’Ампеццо (1956 – 17 місце у гірськолижному спуску і 20 у слаломі-гіганті) та на чемпіонатах світу (1958). Чотири рази здобувала медалі на академічних чемпіонатах світу (1 золота, 1 срібна, 1 бронзова). Успішно виступала також на численних міжнародних змаганнях, де в конфронтації зі світовою елітою займала місця в десятці найкращих спортсменок. Так було, зокрема, у Гріндельвальді (1957), де вона зайняла четверте місце у слаломі та у гіганті. Її виступ коментували також на сторінках закордонної преси: – Якщо коли-небудь вдалося проїхати у стилі абсолютно досконалому, то це було у Гріндельвальді. Катання польки Барбари Грохольської у слаломі та у слаломі-гіганті було справді зразковим і у стилі, гідному уваги. Від початку до кінця злагоджене ведення лиж, повороти як з підручника, аж приємно дивитися. На жаль, через малу кількість тренувань, польки відмовилися від участі у спуску. А адже Барбара Грохольська (як четверта) безумовно могла б і тут багато сказати…(“Спорт Бунд” 1957, переклад Е. Сєрошлавська).

Завдяки успіху у Гріндельвальді, її фото потрапило на обкладинку швейцарського “Die Woche”. Як єдина польська лижниця була помічена авторами Енциклопедії спорту, виданої у Монако (Encyclopedie Universelle des Sport. Le Ski. Et les sports d’hiver. Lavail Union Europeenne d’Editions, Monaco 1960, т. II, с. 102.), де розмістили її фото і відзначили за особливо гарні (з точки зору стилю) проїзди слалому.

Великим, нездійсненим спортивним бажанням залишилися олімпійські ігри у Скво-Веллі (1960). Через фінансові труднощі, польська команда гірськолижників не взяла в них участі. Дуже цього шкодує до сьогодні. Їй здавалося, що була тоді дуже добре підготовлена, щасливо оминали її травми, вона могла б показати добрий результат. Вона б також мала нагоду зустрітися після кількох років з братом, який живе у Сполучених Штатах (він навіть записався “топтальником”, щоб мати можливість контакту з сестрою). На жаль, цього шансу вона не отримала.

Варто згадати, що готуючись до ігор, вона вже була мамою двох доньок. У 1956 р. вона вийшла заміж за Роберта Курковяка, інженера-архітектора, спортсмена WKS Legia. У 1957 році народила доньку Барбару, у 1958 – Єлизавету (а пізніше ще Анну – 1967 і Марію – 1969).

Бажання проїхати на лижах трасу олімпійських змагань зі Скво-Веллі здійснилося лише майже тридцять років потому, коли, перебуваючи вже приватно у Сполучених Штатах, вона відвідала це місце…

Кар’єра лижниці Барбари Грохольської – Курковяк тривала довго, навіть як на ті часи. Її улюбленою дисципліною був передусім гірськолижний спуск, бо швидкість завжди її захоплювала (хоча ж у слаломі вона досягала чудових успіхів і демонструвала бездоганну техніку). – Часто під час спуску я повторювала в думках: швидше, швидше! Наприкінці моєї пригоди зі спортивним змаганням іноді доходило до кумедних ситуацій. Я ж стартувала з набагато молодшими спортсменками. Якось одна з них запитала: Басю, скільки тобі насправді років? Без роздумів я відповіла: 41. А вона на це: Ой, то ти вже така стара і ще їздиш? – згадує сміючись пані Барбара. – Це були чудові роки, фантастичні люди. Трохи ми роз’їхалися по світу, трохи нас вже померло, ось хоча б Влодек Чарняк. Він був такий веселий, трохи божевільний, але дуже розумний, чутливий. Ми дуже любилися… Ну що ж, ми пережили дуже багато завдяки лижному спорту, тепер маємо що згадувати, збереглися наші дружби з Марією Шатковською чи Марією Ковальською…

Після завершення своєї пригоди з лижним спортом, багато років вона присвятила тренерській роботі (закінчила тренерські студії у Вищій школі фізичного виховання у Кракові). – Це була друга половина мого лижного життя, перехід з етапу спортсменки до тренерки. Починалося з роботи, наприклад, з групою 30 дітей з Початкової школи № 3 на Скібувках, яку опікував “Старт”, але залишалося з цього 10 осіб, які становили ядро групи, найздібніших, найбільше люблячих лижі і гори. Частина відмовлялася через травми, інші були трохи занадто ледачими, занадто слабкими. Це ж була для них важка робота. Тренування незалежно від погоди, навесні чи восени, пошук снігу в Котлі Свініцькому чи в Морському Оці… Діти виходили у високі гори дуже мужньо, а ж потім мали ще виснажливе тренування. Влітку ми мали спортивні табори на озерах. Я намагалася дати їм більше, ніж просто добре натренування. Я вчила їх помічати красу природи, гір чи озер, на сонці, в тумані… але також – іншої людини… Під час виїздів я вчила їх світу, наприклад, коли ми були на Кавказі, вони пізнали гори і людей, які там живуть, вивчили напам’ять назви вершин, видимих з канатної дороги на Ельбрус. Завжди також я приділяла велику увагу їхнім успіхам у школі. Найдовше я працювала з трьома випусками: 1957 і молодші, 1972 і 1979. Сьогодні мої вихованці вже дорослі люди… Я згадую їх дуже тепло, ми й далі любимо один одного…

Барбара Грохольська – Курковяк є людиною надзвичайно чутливою до краси гір, до інших людей, до навколишньої реальності. Виявом цих відчуттів є безсумнівно вірші, які вона почала писати ще тоді, коли була підлітком. Вона також успішно пробувала писати прозою. У 1965 році вона взяла участь у конкурсі на олімпійські спогади, організованому Польським олімпійським комітетом та Міністерством культури і мистецтва. Журі, яким головував Станіслав Ришард Добровольский, відзначило її роботу “Слалом гігант” першою нагородою.

Барбара залишилася вірною поезії, горам і лижному спорту. Цього року виповнилося рівно п’ятдесят років з моменту її дебюту на лижних трасах. Півстоліття тому вона вперше стартувала у змаганнях на Кубок Канатних Доріг. Вона стартувала і тепер. Таким чином вона хотіла завершити свою пригоду з лижним спортом. Вона стартувала у групі разом з актуальними спортсменками. До фінішу доїхала… Це аж ніяк не означає остаточного прощання з лижами, це мало швидше символічний вимір. Барбара Грохольська – Курковяк не уявляє собі життя без гір і лиж…

Барбара Грохольська-Курковяк в Архіві Усної Історії
Мій Каспровий – інтерв’ю Бартека Соліка
Серпень 1944.
Наш Каспровий

Роллі Марчі “Коли я говорив про альпінізм з Папою” -“il Giornale” 5 квітня 2005 р.