Грохольський Адам Ремігіуш (1888-1965)

• Біографія
• Варшавське повстання 1944
• III Сілезьке повстання
• Таблиця в Костелі Сестер Візиток
• Стежка поруч з дорогою
• Таблиця на вул. Пулавській
• Похоронні промови
• Спогад. Газета Столична
• Перший диверсант II Речі Посполитої – стаття на polskatimes.pl
• Біографія з книги ВІДОМІ ПОЛЯКИ В ІСТОРІЇ ВІННИЧЧИНИ авторства пані Вікторії Колесник

Біографія

Грохольський Ремігіуш Адам (1888-1965), прийняте прізвище Жуковський, псевд. Брохвич, Доктор, Інженер, Міш, Валігора. Дипломований офіцер постійної служби кавалерії ВП: майор (1927). Переведений у відставку в 1934 р. Підполковник (11 листопада 1942).

Народився 3 вересня 1888 року в Стрижівці, пов. Вінницький на Поділлі, син Тадеуша, землевласника і Зофії Замойської. Після закінчення гімназії в Одесі та Юридично-історичного факультету Університету в Петербурзі, протягом кількох років лікував туберкульоз у Закопаному та Давосі. З липня 1915 р. як уповноважений Червоного Хреста, був офіцером для спеціальних доручень намісника Кавказу. У березні 1917 р. організатор і голова з’їзду Союзу польських військових у Батумі – Тифлісі (нині Тбілісі), з грудня того року начальник відділу II штабу III Польського корпусу на Сході. У січні 1919 р. заарештований на короткий час у Варшаві як (випадковий) учасник державного перевороту ген. Маріана Янушайтіса. З березня 1919 р. офіцер постійної служби ВП, спочатку командир ескадрону важких кулеметів 12 Полку Уланів. Після закінчення першого курсу Військової школи Генерального штабу (липень-жовтень 1919) залишився там як перекладач. З грудня того року ад’ютант 15 Бригади Піхоти, з липня 1920 р. начальник відділу III штабу 6 Армії, учасник війни 1920, з вересня 1920 р. начальник відділу II штабу Групи ген. Владислава Єнджеєвського. У березні 1921 р. став начальником відділу III (операційного) в Командуванні Оборони Плебісциту (Верховному Командуванні Повстанських Військ) під час II Сілезького Повстання, зокрема, був автором проекту оперативного наказу №1 про початок повстання. Використовував тоді псевд. Брохвич. З листопада 1921 р. інспектор східного кордону в воєводстві Волинському, в 1923 р. коротко працював у Військовому Науково-Видавничому Інституті, потім був перекладачем у ВШВ. Після закінчення курсу підвищення кваліфікації в Центральній Школі Верхової Їзди в Грудзьонці (1923 – 1924) і IV курсу підвищення кваліфікації у ВШВ (1924 – 1925) був з жовтня 1925 р. офіцером відділу III Бюро Тісної Військової Ради, з серпня 1926. ад’ютантом міністра військових справ Юзефа Пілсудського. З 1932 р. командир ескадрону, потім заступник командира 1 полку кінних стрільців, з 31 серпня 1934 р. був переведений у відставку. Присвятив себе тоді письменству і малярству.

Член – засновник Товариства Військових Знань і Аероклубу РП. Автор статей у фаховій військовій пресі.

Під час вересневої кампанії 1939 р. організував у середині вересня підпільний загін “Брохвич”, який з 28 вересня до закінчення військових дій виконував розвідувальні завдання на користь СГО Полісся ген. Францішка Клеберга. Під час німецької окупації очолював підпільну організацію “Брохвич” на території Люблінщини. Використовував тоді псевдонім Брохвич, Міш. Після підпорядкування цієї організації ЗВЗ, у квітні-травні 1940 р. залишався спочатку без призначення.

Член редакційного комітету “Бюлетеня Солдатського” виданого з серпня 1940 р. журналу ТАП, потім Конфедерації Збройної. Навесні 1941 р. подав у Головне Командування ЗВЗ проект створення диверсійної організації, яка мала б – у разі передбачуваного конфлікту між Німеччиною і СРСР – діяти на тилу німецько-радянського фронту. З вересня 1941 р. начальник штабу і заступник п.плк. Яна Влодаркевича командира “Віяла”, у званні дипломованого майора під псевд. Доктор, Інженер, Валігора. Призначений підполковником наказом L21/BP з 11 листопада 1942 р. Після смерті Влодаркевича з квітня-травня 1942 р. до березня 1943 р. був командиром “Віяла”. Проживав тоді на вулиці Пулавській 103 під прізвищем Жуковський. Під час Варшавського Повстання з 1 вересня 1944 командир V Району (Нижній Мокотув) Округу Мокотув Окр. Варшава АК. під псевд. Валігора (всі сили цього району утворили полк “Валігора”). Важко поранений 25 вересня, два дні пізніше був виведений з території боїв зв’язковими разом з цивільним населенням, яке покидало Мокотув.

Після війни проживав у Шклярській Порембі, а з 1954 р. у Варшаві. Помер 17 березня 1965 р. у Каннах. Похований на військовому цвинтарі в Ласках під Варшавою. Нагороджений п’ятикратно Хрестом Відважних, Медаллю Незалежності з мечами (1934), Virtuti Militari V і IV класу.

Джерела PDF

• Virtuti Militari (свідоцтво)
• Підвищення до звання полковника (свідоцтво)
• Ян Мазуркевич – “Радослав” (думка)
• Заява свідка № 1
• Заява свідка № 2
• Заява свідка № 3
• Копії документів

Варшавське повстання 1944, огляд військових дій

Коли ворог з півдня наблизився і посилився його вогонь, обстрілюючи з кількох сторін Садибу, слабо зайняту, частина повстанських взводів почала відступати в безладді на північ. Присутній на Садибі пплк Валігора однак опанував ситуацію, повернувши відступаючих; пор. Леонард (Ксаверій Грохольський) і стрілець Войтек відзначилися, спокоєм і прикладом захоплюючи за собою тих, хто похитнувся. [с. 346]

Команда V Району
М.П. 13.9.44.

Пункт 1. Власне становище. Незважаючи на найінтенсивнішу акцію, здійснену (ворогом) з метою опанування Нижнього Мокотува і Чернякова, утримана територія була в основному збережена. Після двох днів безперервних атак тільки на ділянці ротмістра Гарди залишено два будинки з боку вулиці Черняковської через оточення з трьох сторін та обвалення стіни.

Пункт 2. Становище ворога. В основному без змін; здається, що увага ворога спрямована на Віслу, про що свідчить спрямований у цьому напрямку вогонь німецької артилерії. Монастир на Служевці, площа Бернардинська та район шосе Вілянувського були обстрілювані радянськими літаками зброєю з борту. Спостерігалися артилерійські вибухи на Станції Насосів та на Служевці. Радянські літаки бомбардували район на захід від Мокотува близько 14 години.

Пункт 3. Хід подій. Протягом ночі на ділянці капітана Януша – ротмістра Гарди тільки слабка активність артилерії, танків і кулеметів. Ворог стягнув на ніч свої найвіддаленіші застави. Зранку сьогоднішнього дня відносний спокій на всіх ділянках, тільки на стику між капітаном Янушем і ротмістром Гардою між вул. Бельведерською, а Гірською просочуються патрулі ворога. На світанку чулися рухи танків ворога в напрямку Черняків – Бельведерська і Черняків – площа Бернардинська. На ділянці Кролікарні спокій. На ділянці “К 1” (форт) двоє людей були вчора вбиті в результаті обстрілу зброєю з борту німецьких літаків.

Пункт 4. Моральний і фізичний стан. Моральний і фізичний стан в цілому добрий, фізичний стан як вчора (виснаження)…

…Командир V Району
(-) Валігора пплк (Ремігіуш Грохольський)

Розподільник: Подам командиру Обводу V
Командир V Району (аа)
До відома: Баон “Оаза”, баон “Рись”, “К 1”, OSV.

Команда Району V
Команда Обводу V
М.п. дн. 22.9.44

I. Становище
А. Власне: Без змін. Постійні земляні роботи.
Б. Сусідів і новини з інших територій.
1. Район Лазенок. Протягом вечора і ночі постійні звуки боїв. Вогонь німецької і російської артилерії, а також вогонь гранатометів, кулеметів і гвинтівок. На думку спостерігача, звуки боїв наближаються до нас.
2. Східний фронт. Двостороння активність дуже слабка. Радянська артилерія обстрілювала район вулиці Черняковської, район костелу Бернардинського та район Садиби, Сєкерки та район Лазенок.

Німецька артилерія обстрілювала: околиці Лазенок, Прагу, Вал Мєдзешинський та район костелу в Глінках. Спостережні балони радянські з’являлися: в напрямку Алеї Вашингтона та в напрямку Вавра.
C. Ворога. Ворог викопав нові позиції для кулеметів на вулиці Дворковій.
Один патруль ворога в складі 1/6 був близько 1 години в будинках на вулиці Пясечинській ріг Долної. Слабкий вогонь, що турбує, гранатометів, кулеметів і гвинтівок. Протягом ночі з 22 до 3 години чулися в районі Брухн-Верке рухи автомобільні, колісні, робота двигуна, команди і зупинки. Весь цей рух, згідно з повідомленням “Оази”, спрямований на Хелмську, Черняковську на Вілянув. Це вже друга ніч, з якої я отримую повідомлення про рух ворога на південь.

II. Хід дій і події.
Дії. Два патрулі, відправлені шволежерами з метою підняття контейнера, який впав біля стіни вулиці Дворкової, мусили відступити через постійне освітлення території та вогонь ворога. Контейнер перед світанком був піднятий ворогом. Бій за знерухомлені автомобілі на передполі Кролікарні. Протягом полудня 21 вересня постійний приїзд і від’їзд танків, які не могли зачепити автомобілі через обстріл наших постів; під вечір ворог під’їхав автомобілем Червоного Хреста і під приводом евакуації поранених зумів забрати один вантажний автомобіль. Коли ворог хотів повторити цю операцію, був обстріляний і від’їхав.
О 20 годині був з “К 1” відправлений патруль з 9 людей, який виніс речі, згадані в пункті: здобутки. Біля автомобіля залишили в цей час охорону, яка була о 22 годині відкинута 4 танками. Автомобіль був забраний цими танками. З мундирами, що були здобуті, виходить, що автомобілі належали до дивізії “Герман Герінг”.
Події: 21.9.44. о 9-10 годині проліт німецьких літаків у напрямку Повісля, о 15 годині – підпалення запальними снарядами будинку на розі вулиць Долної і Кондукторської, о 21 годині один радянський літак був підпалений над Середмістям.

III. Різне.
Власні втрати: один підхорунжий і один стрілець поранені. Втрати ворога: всього під час бою за автомобілі командир “К 1” повідомляє про 40 вбитих і поранених.
Здобутки: тисяча п’ятсот штук боєприпасів калібру 7,9 мм до гвинтівок, 5 штук “панцерфауст”, 1 гранатомет і 30 снарядів, саперсько-мінеральне обладнання, мундири і білизна.
Моральний стан добрий, фізичний – в підрозділі батальйону “Оаза-Рись” дуже велике виснаження.
Намір: окопування, бойова розвідка.

Командир Району V
(-) Валігора пплк (Ремігіуш Грохольський)

III Сілезьке повстання

GAZETA WYBORCZA

Володимир Каліцький 2 травня 2005 р.

Хоча політичне рішення про початок повстання було прийняте на позавчорашньому зібранні керівництв цивільної та військової конспірації, хоча присягнуті повстанці вже понад 20 годин дістають зі схованок зброю і потайки переносять її в райони концентрації ударних підрозділів, однак формальний наказ про початок збройної боротьби повинен підписати Войцех Корфанти

На світанку страйк паралізує Верхню Сілезію. Стоять усі промислові підприємства. Рішення про страйк і про початок вночі третього вже сілезького повстання було прийняте позавчора на таємному зібранні представників польських політичних угруповань, профспілок і командування військової конспірації. Войцех Корфанти, польський комісар плебісциту та беззаперечний лідер сілезьких поляків, потайки дізнався того дня, що Міжсоюзницька комісія, яка наглядала за плебісцитом, вирішила віддати більшість спірних територій Німеччині.

Виють заводські сирени, дзвонять церковні дзвони. Польські сілезці виривають один у одного вчорашній номер “Гонця Сілезького”, пресового органу Польського комісаріату плебісциту. З люттю коментують інформацію газети про рішення німецьких промисловців, які нібито вирішили, що у разі приєднання Польщі Верхньої Сілезії знищать там усі заводи і шахти.

Хоча політичне рішення про початок повстання було прийняте на позавчорашньому зібранні керівництв цивільної та військової конспірації, хоча присягнуті повстанці вже понад 20 годин дістають зі схованок зброю і потайки переносять її в райони концентрації ударних підрозділів, однак формальний наказ про початок збройної боротьби повинен підписати Войцех Корфанти. Пізнім ранком підполковник Мацей граф Мельжинський, головнокомандувач військової конспірації на Сілезії, виходить зі свого кабінету в похмурій будівлі битомського готелю Ломніц. У готелі розташована головна квартира польського Командування Оборони Плебісциту, тут перебувають польські політики. Пплк Мельжинський несе папку з найважливішим у його багаторічній військовій кар’єрі документом – наказом про початок повстання. За полковником йдуть начальник повстанського штабу майор Станіслав Ростворовський і перший офіцер операційний пор. Ремігіуш граф Грохольський.

Пплк Мельжинський у супроводі офіцерів входить до просторого кабінету Войцеха Корфанти. Крім господаря, знаходить там одного з друзів і найближчих співробітників Корфанти, адвоката Константи Вольного. Протягом тривалого часу панове розмірковують, як після вибуху боїв зміниться політична ситуація. Нарешті пплк Мельжинський відкриває папку і подає текст наказу на підпис. Але тягар відповідальності несподівано паралізує Корфанти. З пером у руці застигає над аркушем паперу. Здивований пплк Мельжинський, який чудово знає, що вже немає звороту, наказує мжр. Ростворовському і пор. Грохольському скласти детальний звіт про приготування до боротьби. Корфанти продовжує дивитися, як паралізований, на аркуш з наказом. Нестерпну тишу перериває Константи Вольний: “Войтек, якщо ти сказав а, скажи також і б!”.

Корфанти ставить підпис. Через годину депешує до прем’єра Вінцентія Вітоса: “У зв’язку з ситуацією і величезним обуренням народу я не здатний більше виконувати своє головне завдання, а саме підтримання порядку і спокою на території плебісциту. З цієї причини цим я складаю повноваження комісара плебісциту, підкреслюючи, що всі спроби скасування мого рішення залишаться безрезультатними”. Складаючи відставку з посади, авторизованої Варшавою, Корфанти політично страхує владу Речі Посполитої.

Але польський уряд за будь-яку ціну хоче уникнути збройної конфронтації. Політики і військові вважають, що повстання слабо підготовлене, а початок боїв загрожує інтервенцією німецької армії.

Телефон з Варшави до готелю Ломніц. Прем’єр Вінцентій Вітос передає Корфанти офіційну позицію, зайняту урядом на сьогоднішньому таємному засіданні: “Уряд категорично проти початку повстання”. Корфанти, який момент вагань над аркушем з наказом вже залишив позаду, твердо відповідає прем’єру, що повстання скасувати вже не можна. Його не вражає навіть аргумент Вітоса, що проти боротьби також начальник держави Юзеф Пілсудський.

Незадовго до 19 години Корфанти ще раз депешує до Вітоса. Передає сприятливу інформацію, що головнокомандувач військ міжсоюзницьких на Сілезії француз генерал Грат’єр явно не проти збройної акції поляків. Крім того, Корфанти просить підтвердження відставки з посади комісара плебісциту.

Телеграма Корфанти потрапляє на стіл, за яким радять міністри. Час від часу спалахують суперечки і сварки. Представник Національної Партії Робітників Ян Янковський вимагає підтримки урядом збройної акції на Сілезії, але міністри врешті-решт приймають рішення, що закликає Корфанти запобігти повстанню. Прем’єр Вітос виходить до свого кабінету і дзвонить до Корфанти. “Я раб обставин” – чує від нього. Вітос повертається на засідання уряду. У цій ситуації міністри приймають рішення про дипломатичну акцію, що підтримує повстання.

А повстанці вже збираються. Разом з ними приходять не присягнуті сілезці, вимагають зброї. Через три, чотири години вони вирушать у бій, але в багатьох таємних точках концентрації атмосфера нагадує недільні пікніки. Добровольці палять багаття, співають пісні. Офіцери з труднощами встановлюють військовий порядок.

У цей час кількаосібні диверсійні групи Командування Диверсійних Підрозділів польської конспірації розпочинають акцію “Мости”. Від її успіху залежить майбутнє повстання. Йдеться про знищення мостів на Одері і відсічення таким чином німецьких сил на правому березі від постачань і підтримки з глибини Німеччини. Ключове значення має міст у Щепановицях під Ополем довжиною 200 метрів. Командування акцією в Щепановицях бере на себе особисто начальник Диверсійних Підрозділів капітан Тадеуш Пущинський “Вавельберг”. Після сутінків з-під глиняної підлоги в стодолах Дамбоньов і Бясів диверсанти дістають шнури, детонатори і 320 кг сильного вибухового матеріалу – мелініту. Достатньо, щоб підірвати два гранітні, товщиною три метри піляри мосту.

Але сапер Віктор Вєхачек несподівано виявляє, що кількаметрової довжини повільно згоряючий шнур Бігфорд майже весь промок. Що робити? На два заряди шнура не вистачить. “Вавельберг” вирішує, що потрібно підірвати хоча б один піляр, але добре, за допомогою всіх 320 кг мелініту. Але як? Вибух такої великої кількості мелініту, ініційований одиничним детонатором, може розкидати міну, перш ніж буде підірвана вся кількість вибухового матеріалу. А тоді все закінчиться не на поваленні прольоту, а на ефектному, але нешкідливому феєрверку. Вєхачек, колишній сапер німецької армії, на місці конструює в стодолі спеціальний детонатор. У бляшану банку кладе весь запас кількох сотень детонаторів з грімучою ртуттю і дотискає ще 10 кг мелініту. Повинно спрацювати. Є тільки одна проблема – навіть найменший струс викличе вибух детонаторів і детонатора.

Загін “Вавельберга” в темряві підкрадається до мосту. Кожен молиться, щоб Вєхачек, який несе детонатор, не спіткнувся або не чхнув. За чверть до півночі диверсанти мінують середній піляр мосту. Кріплять на ньому 50-кілограмові ящики з мелінітом, а посередині Вєхачкову банку з грімучою ртуттю.

Коли Вєхачек у темряві закінчує кріпити сухий відрізок шнура, на столі командира повстанських військ пк. Мельжинського дзвонить телефон. З Варшави. Пк. Богуслав Мєдзінський за наказом начальника генерального штабу ген. Владислава Сікорського намагається змусити скасувати повстання.

“Збройне повстання я не в змозі зупинити” – відповідає пплк. Мельжинський.

Під мостом у Щепановицях Вєхачек підпалює шнур. У цей момент патруль, що охороняє міст, піднімає тривогу. Поляки відстрибують у чагарники. Момент очікування і – нічого. Тиша. “Вавельберг” разом з Вєхачеком і 18-річним шахтарем Германом Юржицею, учасником обох попередніх повстань, повертаються під піляр. Півметра від детонатора згас шнур. “Вавельберг” і Вєхачек відступають, Юржица підпалює недопалок шнура ще раз і змикає що є сили. Потужний вибух. Велике прольот обвалюється на землю.

Текст, розміщений на таблиці в Костелі Сестер Візиток
на Краківському Передмісті у Варшаві

АДАМ РЕМІГІУШ ГРОХОЛЬСЬКИЙ

* 4.IX.1888 – + 17.III.1965

ОФІЦЕР ПОДІЛЬСЬКИХ УЛАНІВ
НАЧАЛЬНИК ВІДДІЛУ III. ШТАБУ 2 ДИВ. ЇЗДИ – 1920.
НАЧАЛЬНИК ВІДДІЛУ III. СІЛЕЗЬКОГО ПОВСТАННЯ – 1921.
НАЧАЛЬНИК АД’ЮТАНТУРИ МАРШАЛА Ю. ПІЛСУДСЬКОГО – 1926.
ЗАСТУПНИК КОМАНДИРА I. ПОЛКУ КІННИХ СТРІЛЬЦІВ – 1932-34.
КОМАНДИР ОРГ. “БРОХВИЧ” – 1939-40 КОМАНДИР “ВІЯЛА” АК 1941-43
КОМАНДИР ПОЛКУ “ВАЛІГОРА” У ВАРШАВСЬКОМУ ПОВСТАННІ 1944
ПОЛКОВНИК ДИПЛ. НАГОРОДЖЕНИЙ ХРЕСТАМИ:
(тут на таблиці прикріплені хрести)

БАРБАРА З ЧЕТВЕРТИНСЬКИХ

* 21.VI.1900 ГРОХОЛЬСЬКА + 23.VII.1970

МАТИ ДЕСЯТИ ДІТЕЙ, УЧАСНИЦЯ
ВАРШАВСЬКОГО ПОВСТАННЯ 1944,
НАГОРОДЖЕНА ХРЕСТОМ ВІДВАЖНИХ.

БАТЬКАМ ЗА ДАР ЖИТТЯ, ВІРУ, ПРИКЛАД
СЛУЖБИ БОГУ, БАТЬКІВЩИНІ, БЛИЖНІМ
ВДЯЧНІ ДОЧКИ І СИНИ.

4. IX. 1988.

Стежка поруч з дорогою

Згодом я полюбила цей великий, сонячний, негарний салон, у якому почала функціонувати як особистий секретар Маршала. Але спочатку не схвалювала такого офісу…

Я прийшла туди одного ранку, вже в цій синій, перкаловій сукні під шию в білі горошки. Мене прийняв цього разу показний новий ад’ютант, який для різноманітності нічого про мене не знав, ротмістр Ремігіуш Грохольський.

– Пані на особистого секретаря? – дивився на мене як на божевільну.
– Так – сказала я, розчарована відсутністю будь-якої овації з його боку – чи є тут для мене стіл?
– Нічого немає, є тільки кімнатка для ад’ютанту. І взагалі я нічого про це не знаю.
– Тоді я почекаю. [с. 147]

Ротмістр Грохольський (Ремігіуш, прим. ХКГ), з яким я найкоротше товаришувала, мав широкий жест і чудову поставу. Ніхто так не вмів увійти і вийти з кімнати, здавалося б на перший погляд – легка річ, а насправді одна з найскладніших. Наприклад – виходячи звідкись – закрити за собою двері так, щоб не обертатися бездумно і незграбно навколо ручки. Ротмістр писав вірші і малював, отже ніколи не був нудним і я його дуже любила. [с. 201]

Можна закинути, що моя увага про ртм. Грохольського є дріб’язковою. Однак ні. Питання так званої презентації дріб’язковим не є. Тут знову, як і в одязі, виявляються переваги і недоліки людини через зовнішні жести, цей візок душі. Занедбуючи ці жести, через неохайне і смішне розташування, ми часто даємо про себе іншим зовсім хибне уявлення. [с. 203]

“Стежка поруч з дорогою”
Казиміра Іллаковичівна
Видавниче товариство “Рій” Варшава 1939
Літературний спогад про Юзефа Пілсудського з періоду роботи поетеси в МВС

Таблиця на вул. Пулавській 103 у Варшаві

Похоронні промови

Похоронна промова виголошена в Костелі св. Хреста о. Яном Зією, пс. Рибак, капеланом полку Башта
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа, Амінь. Добре сталося, що ця труна повернулася з Франції з Лазурового узбережжя і що спочине в Польщі, якщо вже не там, про що мріяв колись покійний Полковник Ремігіуш, то тут на Землі Мазовецькій. Добре, що спочине на цвинтарі в Ласках підваршавських, на якому спочивають солдати 1939 року, які пробивалися до Варшави з-під Кутна, з-під Модліна, серед солдатів Армії Крайової, які загинули ще перед вибухом Варшавського Повстання чи під час самого Повстання. Добре, що ця труна повернулася сюди, бо тіло людини, що в ній спочиває, прагнуло цього відпочинку в Землі Батьківщини. Добре, що ця труна знайшлася тут і можуть біля неї стати колеги покійного і варту біля неї тримати, а деякі, як покійний Полковник Ремігіуш колись з усією родиною, так вони стали біля вівтаря, щоб на цьому похороні підкріпитися Тілом Найсвятішим Ісуса Христа. Добре, що тіло цього солдата повернулося сюди до нас, поранене у військовій службі вже в Першій Світовій Війні, важко поранене у Варшавському Повстанні. Покійний Ремігіуш Грохольський намагався в своєму житті і в своїй солдатській службі поєднувати християнські ідеали з ідеалами солдатської служби. З дитинства мріяв про шаблю, якою виборе свободу Польщі. У міру того, як пізнавав людську долю на землі і те, чим є Хрест Ісуса Христа над людством піднятий, йому здавалося, що ці християнські і рицарські ідеали слід якнайбільше поєднувати між собою. Багато так думали, багато так і дотепер думають, що меч і хрест можуть бути в якійсь згоді. Але людська думка сягає глибше і бачить глибше і далі і вище, ніж бачили ми в нашій молодості, коли ми потайки молилися про всесвітню війну за свободу всіх народів. Людська думка зараз у глибокій задумі і дедалі виразніше видно, як Хрест Ісуса Христа, як Його Ім’я в світлі йде вгору, вгору понад народи, понад віки, а все інше ховається якось нижче і шукає для себе місця. Такі думки не раз приходили покійному Полковнику Ремігіушу.

Такі думки він висловив у своїй книзі один з солдатів І Світової Війни, біля цієї труни варто ці слова нагадати: “Чи цю зяючу на весь світ прірву здичіння і ненависті зможемо засипати як фашиною тільки уламками польських тіл, позбавлених духу вищого, ніж цей злий дух, що метається в прірві?”. Чимось принципово іншим ми повинні стати проти жахливої душі цих наших ворогів. Ми повинні виставити все перемагаюче Божественне Людство нашої Душі. Покійний Ремігіуш Грохольський не раз над цими питаннями розмірковував і своєю думкою змагався з думками інших людей, висловленими на ці теми, шукав опори для людини як людини, шукав опори не в чомусь, що триває один день, один рік, одну п’ятирічку, але що не минає. І бачив тільки одну таку точку, на яку людина може спертися і не загинути. Цією точкою для покійного Полковника Ремігіуша був тільки той єдиний, який Є, коли все минає. Єдиний, який Є – БОГ. Єдиний, який є, до Нього все, до нього все!

Йшов через життя так вірно до кінця. Безумовно, і ті найближчі його найближчі з родини, дружина шанована за свою працю і свою службу, діти вірно стоять при батьках, тепер вже і онуки безумовно підуть за цією найвищою вказівкою, яку їм надає життя цього Солдата Польщі, Солдата Божого. У нашій пам’яті на довго залишиться той, кого ми так часто бачили в костелі сс. Візиток, що приступає до Святого Причастя. Разом зі своєю родиною. У пам’яті найближчих на довго залишиться той, хто кожну важливішу свою дію починав з звернення до Пресвятої Матері “Згадай, о наймилосердніша Діво Маріє…”

Перш ніж ця труна буде винесена з костелу, перш ніж ми тут відправимо останні над нею молитви, звернімося до Бога зі словами “О Боже Єдиний, перед Тобою ніхто не стоїть чистий, виявляй своє милосердя слузі своєму, який за життя носив на собі знак Трійці Пресвятої”.

Промова Генерала Юліуша К. Роммеля

Бачу Твої очі, ці усміхнені і ці сумні, занепокоєні. Усмішку Твою бачу, бо маю Тебе в своїй пам’яті і в своєму серці. Знаю, що ти радієш, бачачи тут на цьому солдатському цвинтарі зібраних Тобі найближчих людей. Тут є Твоя шанована Дружина, з якою ти ділив усі труднощі і всі незручності, всі падіння і всі підйоми. Вона була Твоєю опорою в усьому Твоєму житті, допомагала виховати всю Твою Громаду на чесних, відважних, талановитих людей. Ти бачиш тут так само колег ветеранів з різних сторін, з Вільна і Львова, з Верхньої Сілезії, з усієї Польщі, бо ти завжди був там, де Польща була в потребі. Ти належав до того покоління, яке прорубало кордони Польщі. Якщо ми зараз маємо Польщу, то завдячуємо Її цьому поколінню, до якого Ти належав. Коли я згадую Тебе, а ми познайомилися 50 років тому, ще гриміли гармати І Світової Війни, коли поляки з усього світу зліталися, щоб прорубати майбутню Польщу, не бракувало і Тебе, і потім, коли фатальна ситуація для держав-загарбників зробила те, що все розвалилося, тоді поляки в цій військовій і історичній завірюсі зібралися, щоб з зброєю в руках пробитися до своєї країни. Я пам’ятаю Тебе під Києвом, під Вінницею. Ми разом з Тобою створили Польське Військо, так звану “Легку Бригаду Третього Корпусу”. Ти був моїм помічником, я послав Тебе до Варшави, щоб дізнатися “що чути”. Ти перший прорубався через усі фронти, через цю пожежу на Поділлі, де горіли польські осередки, де кожна хата була нам ворожою. Ти зміг прорубатися до Варшави і приніс нам звістку, що німців б’ють на заході, що близький час, коли Польща стане на ноги і буде вільною і незалежною. А потім почалася війна за нашу Батьківщину. Ти був всюди, ми були з Тобою в цих під’їздах і в цих боях на півдні під Рівним, під Коростенем, під Комаровом, ти був там поранений, все пам’ятаю і все ношу в своєму серці. Ти був солдатом всюди. А потім Сілезьке Повстання, теж Ти організовував, згідно з Твоїм планом воно вибухнуло. Тож мої дорогі, так зібрані так хоче Бог, що ми є тільки перехідними гостями на цьому світі, кожен з нас піде, але не піде те, що кожен з нас зробив, залишаться наші вчинки.

Тож Ремігіуш Грохольський пішов фізично, але духовно він завжди з нами. Його вчинки говорять самі за себе. Тож Пане Полковнику Дорогий, спи спокійно на цьому солдатському цвинтарі, де всі Твої Колеги цих зусиль зі створення нашої Батьківщини. Ти зробив все і для суспільства і для родини, для країни і народу. Пам’ять про Тебе не перестане жити в наших серцях і наших душах. Честь Тобі.

Промова ген. Леона Букойємського

Група учасників Сілезьких Повстань хоче попрощатися з Полковником Ремігіушем Грохольським, нашим начальником штабу Третього Повстання. Вибачте, що можливо повернуся до історії, було перше і друге сілезьке повстання переможне. Однак не вдалося нам у цьому першому і другому повстанні цю сілезьку землю приєднати до Польщі. Тоді ми звернулися до польського війська, яке делегувало тоді майора Ремігіуша Грохольського на Верхню Сілезію, цей зв’язався з міжсоюзницькою місією, яку очолював генерал Ле Ронд.

Окупаційні війська англійські і італійські були нам проти, однак наш дорогий начальник штабу повстання Третього Верхньосілезького зв’язався з генералом Ле Рондом і разом виступили з планом, який розробив Ремігіуш Грохольський, створивши північний, східний і південний фронти. У переможній боротьбі ми зайняли Гору св. Анни.

Після важких боїв ми відступили, але що залишилося, залишилася там наша земля і наша кров і це було причиною, що ця земля, яка завжди була нашою, залишилася нашою. Честь Тобі Майоре, Начальнику Штабу Військ Верхньосілезьких.

Промова ордината Яна Замойського
…можна сказати, боротьба сьогоднішніх часів, це боротьба любові проти ненависті, боротьба духу, проти матерії. І Він був тим, хто цих високих ідеалів захищав, бо для того щоб існувала рівновага між Духом і Матерією повинні бути ці крайності. Він був нею – на жаль не завжди Йому в житті вдавалося як того бажав собі, проте проходив через життя з цим ідеалом, який від початку собі обрав. Сьогодні в костелі численні натовпи прощалися з Ремігіушем Грохольським., останню віддаючи Йому послугу, прощали не тіло, прощали цей Дух, який однак промовив, який однак до умів дійде. Якщо в нашому житті ми чули не раз: “Реміш фантаст, Реміш не реальний часом”, мусив ним бути, мусив, щоб протистояти тим, хто собі занадто земне життя обрали за мету.

І сьогодні прощаючи Його, прощаючи цього, хто на півпокоління старший від нас, багатьом таким як я і молодшим показав дорогу. Слава Його пам’яті.
Промова полк. Альфреда Пачковського пс. Ваня

В ім’я колишніх солдатів із з’єднання “Віяло” прощаю Командира “Віяла” Полковника Грохольського. Полковник Грохольський був не тільки нашим командиром у військовому сенсі і давав нам приклад своєї особистої відваги, брав участь в акціях, до яких не був зобов’язаний. Залишиться в нашій пам’яті ще як людина, як велика людина, як мислитель, повний оптимізму і віри в людей. Таким у нашому житті і нашій пам’яті Полковник залишиться.

Промова полк. Юзефа В. Рокіцького пс. Кароль

Мені випало на долю попрощатися в ім’я власне і в ім’я солдатів з дивізії Мокотувської, в період повстання – видатного командира, героїчного солдата і найшляхетнішої людини, яку в своєму житті зустрів, полковника Ремігіуша Грохольського. Після славної роботи в конспірації полковник Грохольський під час Повстання командував на Мокотуві східним відрізком, рідко забудованим, а отже підданим частим атакам ворога. Ліцеум Підхорунжих, Кондукторська та інші, це пам’ятники Його слави в Повстанні. Під час кінцевого Повстання, коли був оточений танками з дивізії панцерної “Герман Герінг” боровся невтомно за кожну вулицю, за кожен будинок, за кожні руїни.

Був не тільки командиром, але і стрільцем з протитанкової зброї. Сьогодні прощаємося з Тобою Дорогий Полковнику з глибоким болем, про Тебе ніколи не забудемо, героїзм Твій у Варшавському Повстанні, став тим, що над Тобою схилятимуться майбутні покоління польських солдатів.

Промова Станіслава Ледуховського

Полковник Ремігіуш Грохольський був другом мого Батька, був Батьком моїх найщиріших друзів, але перш за все був другом, учителем і дороговказом для нас, молодого покоління поляків. І тут на останньому апелі з Ним разом, хотів би скласти обіцянку, що ми молоді ніколи не забудемо про Його слова, про Його вчинки і Його цілі. І як тільки буде потрібно так як Він хотів підемо як камені, кинуті Богом на барикаду, яку Він був співтворцем.

Спогад. Газета Столична

додаток до Газети Виборчої. 19 березня 2007 р. (завантажити документ PDF – 507 KB)

Файли розміщені у форматі PDF. Для відкриття потрібна програма Acrobat Reader, яку можна безкоштовно завантажити зі сторінки Adobe.

Біографія з книги ВІДОМІ ПОЛЯКИ В ІСТОРІЇ ВІННИЧЧИНИ авторства пані Вікторії Колесник.

ГРОХОЛЬСЬКИЙ Ремігіуш Адам (1888-1965) – військовий діяч, псевд.: Брохвич, Міш, Доктор, Інженер, Валігора. Народився 22.VIII.1888 у Стрижівці Вінницького повіту. Був сином → Тадеуша і об. Зофії з Замойських. Закінчив гімназію в Одесі і історико-філологічний факультет Петербурзького університету. Кілька років лікувався від туберкульозу в Закопаному і Давосі. Потім працював у Червоному Хресті на Кавказі.

Близько 1914 р. перебував, ймовірно, якийсь час на Поділлі. У цьому році став членом ПСГР. З грудня 1914 р. служив у російській армії: спочатку в армії, поліції Кавказу, а з липня наступного року – офіцером для спеціальних доручень у намісника Кавказу. Організатор З’їзду поляків-військових у Батумі-Тифлісі був обраний його головою (III.1917). З грудня того ж року командував II відділом III штабу Польського корпусу на сході. У січні 1919 р. був заарештований у Варшаві як член (випадковий) спроби державного перевороту ген. М. Янушайтіса, однак дуже швидко звільнений. З березня 1919 р. офіцер Війська Польського: Спочатку командував ескадроном кулеметів 12. полку уланів. Після закінчення першого року військової школи (VІІ-X.1919) залишився в ній як перекладач. З грудня того ж року став ад’ютантом 15 бригади піхоти, з липня 1920 р. – начальником III відділу штабу 2 дивізії кавалерії, з серпня того ж року – референтом у III відділі штабу 6 армії. Брав участь у війні 1920 р., з вересня 1920 р. став начальником III відділу штабу групи ген. В. Єнджеєвського. У березні наступного року став начальником відділу PI у головному командуванні повстанських військ під час III Сілезького Повстання, зокрема був автором проекту оперативного наказу № 1 про початок повстання. У цей час використовував псевд. Брохвич.

Був членом-засновником товариства військової знань (IX.1919) і аероклубу Республіки Польської (1921). З листопада 1921 р. служив інспектором східного кордону в воєводстві Волинському. У 1923 р. коротко працював у Військовому науково-видавничому інституті, а потім як перекладач у Вищій школі військовій. Закінчив курс перекваліфікації в Центральній школі кавалерії в Грудзьонці (1923-24) і IV курс перекваліфікації у Вищій школі військовій (1924-25). З жовтня 1925 р. був офіцером III відділу канцелярії ради Військової, з серпня 1926 р. ад’ютант → Ю. Пілсудського. У 1927 р. отримав звання майора. З 1932 р. був командиром ескадрону, а потім заступником командира 1 полку кінних стрільців. 31.VIII.1934 пішов на пенсію, присвятив себе літературній і художній діяльності. Опублікував низку статей у фаховій військовій пресі.

На поч. війни 1939 р. організував у середині вересня конспіраційний загін “Брохвич” для розвідувальної діяльності на допомогу Самостійної групи оперативної “Полісся”. Під час німецької окупації керував конспіраційною організацією з такою ж назвою на Люблінщину; використовував псевд. Брохвич і Міш. Після підпорядкування організації Союзу збройної боротьби у квітні – травні 1940 р. залишався поза справами. Був членом редакційного комітету журналу “Бюлетень Солдатський”, виданого з серпня 1940 р.

Навесні 1941. подав командуванню Союзу збройної боротьби проект створення диверсійної організації, яка у разі збройного конфлікту між Німеччиною і СРСР діяла б у тилу німецько-радянського фронту. З вересня 1941 р. був начальником штабу і заступником командира, а з квітня 1942 року до березня 1943 р. – командиром диверсійної організації Союзу збройної боротьби і Армії Крайової “Віяло”. Спочатку мав звання майора, а з 11.ХІ.1942 – пплк; діяв під псевд. Доктор, Інженер, Валігора. Потім проживав у Варшаві під прізвищем Жуковський. Під час Варшавського повстання 1.IX.1944 був командиром V району (Нижній Мокотув). Важко поранений 25.IX, через 2 дні був вивезений з території боїв.

Після війни проживав у Шклярській Порембі, а з 1954р. – у Варшаві. Був відзначений хрестом Відважних (п’ятиразово), медаллю Незалежності з мечами (1934), хрестом Virtuti Militari V і IV кл.

Помер 17.III. 1965 у Каннах, був похований на військовому цвинтарі в Ласках під Варшавою. Був одружений (шлюб 11.Х. 1925 з Барбарою Четвертинською (21.VI. 1900, Суховоля -23.VII. 1970, Варшава), дочкою кн. Северіна Францішка Четвертинського і Зофії Барбари з Прецьдзєцьких, учасниці Варшавського повстання, нагородженої хрестом Відважних. Мав з нею семеро синів і три дочки.

Список членів ПОСХ; — Ремігіуш Адам Грохольський «Доктор»* //wilk.wpk.p.lfidj.pl/~whatfor/biog_grocholski.htm; Ремігіуш Адам граф Грохольський* //www.polskiebiografie.com/classifieds.php?a=2&b= 1262; *Ремігіуш Адам граф Грохольський* // https://www.grocholski.pl/ galeria/full/3_32.jpg; Віяло* //www.wilk.wpk.p.lodz. pl/~whatfor/wachlarz.htm; – ДАВО: ф. 904, oп. 21, српр. 19, арк. 163 зв.-164.

Кольори в кавалерії та кінній артилерії – річ свята

Автором статті є пан Олександр Смолінський

З появою перших формувань уланських у складі саксонської армії, а потім також у рамках міліції останнього польського короля Станіслава Августа, одним з елементів, що відрізняли окремі існуючі паралельно формування їзди цього типу, були кольори прапорців, що розміщувалися на списах.

Так само чинили також в інших підрозділах кавалерії, що використовували зброю цього типу, а також в інших іноземних арміях. Зі зростанням кількості уланських полків у Війську Польському Князівства Варшавського з’являлися також нові комбінації кольорів і способи розташування кольорів на прапорцях. Подібно ця річ виглядала також під час польсько-російської війни 1831 року. Від цього моменту, однак, з зникненням регулярних формувань Війська Польського, на багато років поляки втратили вплив на подальший розвиток цього елементу рідної і одночасно європейської традиції одягу.

Схеми кольорів

Варто зауважити, що серед усіх іноземних армій найближчий до польських рішень і найбільш естетичний система кольорів цього типу знайшов застосування в численних уланських полках царської армії. На це вплинули не тільки багаторічні взаємні військові контакти, особливо з Військом Польським Королівства Польського в роках 1815-1830, але також факт, що в російській кавалерії списи залишалися регламентованим складником її озброєння аж до самого кінця існування уланських полків у 1917 році. Завдяки цьому при уніформі гарнізонній збереглися також використовувані до них прапорці. Це були прапорці з горизонтальним розташуванням двох основних кольорів, розділених посередині горизонтальними жилами (які іноді називалися також кантиками) в таких самих кольорах, але з протилежною послідовністю.

Крім того, існували також прапорці з іншим схемою кольорів. У формуваннях конної гвардії царської та в полках кірасирів це були прапорці з трьох кольорових трикутників; у полках гусарів дві горизонтально розташовані основні кольори розділяли жилкою іншого кольору. Натомість у полках драгунів на основному кольорі прапорця розміщували два однокольорові прямокутники іншої колористики.

З такими прапорцями на списах стикалося багато офіцерів поляків, що служили в російській кавалерії перед 1914 роком та в роки І світової війни. Це спричинило, що після 1918 року, крім цього останнього зразка, всі інші знайшли застосування як прапорці на списах і прапорці комірні в кавалерії, кінній артилерії і таборах, а також протягом певного періоду в ескадронах броньованих автомобілів відродженого Війська Польського. До цього додалося генеалогічно найстарше рішення, а саме дві кольори, розміщені у вигляді горизонтальних смуг, як це мало місце у випадку прапорця кінної артилерії, а потім також у ескадронах зв’язку і піонерів та прапорець в однокольоровій фарбі, чи інші, відносно рідко зустрічаються, комбінації двох або більше кольорів. Іноді також класичну форму прапорця комірного замінювали трикутником або ще іншою формою.

Їх реальне, повторне появлення як елементу кольору польського солдата відбулося, однак, трохи раніше, причому саме тоді народилася нова, дотепер невідома їх форма, а саме прапорці комірні – згідно з приписами – носилися на комірах курток і плащів, а потім також плащів суконних. Однак точний час їх появи та авторство цього задуму важко сьогодні точно встановити.

Прапорці комірні

Генеза прапорців комірних має багато варіантів. Частина істориків вважає, що походять з кінця 1917 року, а їх автором є ртм. Броніслава Ромера з 1 Полку Уланів Криховецьких. Тим часом у кавалерійській літературі можна знайти щонайменше кілька інших версій з цим пов’язаних.

Одну з них містить офіційна історія цього полку, де йдеться про служивших тоді в ньому ротмістра Миколая Адольфа Вараксевича і поручника Яна Погорського, як про авторів цього рішення, яке полягало на накладенні на коміри кольорів ідентичних за формою і колористикою з тими, які надягали на списи. Іншу версію цієї події містить також історія 12 Полку Уланів Подільських,