Грохольський Генрік (1896-1939)

Народився 17 березня 1896 р. в маєтку Стрижавка, повіт Вінниця на Поділлі. Закінчив школи у Вінниці та Петербурзі, потім навчався у Фрайбурзі, Швейцарія.

У 1917 році бере активну участь у роботі Польського Виконавчого Комітету на Русі. Після російської революції в 1918 році встановив контакт з Польською Військовою Організацією в Києві /П.О.В. схід К.Н.3./. Після припинення цього контакту організовував самостійно, на території Вінницького повіту загони, які боролися під його керівництвом з більшовиками. У Стрижавці збирав і ховав зброю, якою забезпечував П.О.В. у Вінниці. Сім разів арештований і ув’язнений більшовиками за звинуваченням в організації Збройної Акції у Вінниці. Тричі засуджений на смерть. Крім цієї діяльності, разом з братом Тадеушем організовував нелегальну освіту /Матір Шкільна/, на території Вінницького повіту. у 1918 р. брав активну участь і фінансував створення на Поділлі 7-го Полку Уланів у III Корпусі (потім 12-го Полку Уланів Подільських). у 1919 році, ризикуючи життям, продовжує організовувати і фінансувати польські військові формування. Ховає у своєму домі таємних посланців з Польщі. В країні вступає до М.С.З. Під час плебісциту в Ополі працює, призначений до розпорядження Генерального Консула Даніеля Кеншицького. Від імені Головного Командування В.П. у травні 1920 р. направлений з місією до Києва. З дозволу командира Полку полк. Токаржевського підтримує дії 12-го Полку Уланів Подільських. Осідає у Великопольщі в Рогові біля Кробії, пов. Гостинський, а потім у Зімноводі пов. Гостинь. Є одним з перших засновників П.В. і В.Ф. і Стрілецького Союзу, головою якого є багато років.

Розстріляний німцями на ринку в Гостині 21 жовтня 1939 року.

Службова картка
видана графом Тадеушем
брату Генрику Грохольському

Уповноважений
Червоного Хреста
При Армії VI
Дня 23. Червня 1920 р.
…………. 98

Пред’явник цього Генрик Грохольський службовець при Уповноваженому П.Т. Червоного Хреста при 6-й Армії делегований з Плоскірова до Варшави, для перевезення в восьми вагонах біженців з Поділля в кількості 90 – їх речей і речей, що належать Червоному Хресту.

Цивільні та військові власті повинні надавати Йому допомогу та опіку в подорожі – а також особам, йому довіреним.

Уповноважений П. Червоного Хреста
При VI Армії
Грохольський

21 жовтня 1939 р. в Гостині

Трагічний день

Ранок 21 жовтня 1939 року. Темні хмари вкривають небо. Від ранніх годин ранку на гостинському Ринку панує рух. Це польські залізничники під охороною німецьких солдатів встановлюють щось на зразок дерев’яної стіни перед пам’ятником Серця Ісусового. Майже ніхто не усвідомлює жаху ситуації.

Година 9 ранку. Вісник Мечислав Кавський обходить вулиці міста. Дзвонить чорним дзвоником і читає розпорядження німецької влади: “Сьогодні, в суботу, 21 жовтня 1939 року о 9.30 з’являться всі дорослі чоловіки на Ринку (північна сторона). Хто не виконає розпорядження, буде зразу арештований і суворо покараний”.

Ринок година 9.30. На площі знаходиться близько двох тисяч чоловіків і жінок. Уздовж тротуарів стоять колони солдатів Вермахту. На виході вулиць Св. Духа і Волі, Млинської і Нової – важкі кулемети з дулами, спрямованими в натовп. Від сходів ратуші, де утримували 40 громадян повіту гостинського, в напрямку вкопаної в землю дерев’яної стіни з телефонних стовпів чи залізничних шпал, стоять, утворюючи коридор, німці. Вхід до ратуші оточений поліцією і гестапо. Якась вантажівка повільно під’їжджає ззаду пам’ятника. На відстані кількох метрів від будівлі влади спокійно стоять 30 членів Зондеркоманди. Чекають. Жителі дивляться з жахом. Дехто не може повірити, що розстрілюватимуть цивільних. Люди товпляться на північній частині площі; стоять на сходах магазинів. Видно запалені свічки у вікнах будинків, що знаходяться на Ринку. В одному з них молода жінка з немовлям на руках. Плаче. Схований на сходах будинку Мрожка кс. Анджейовський голосно молиться. З одного боку Ринку дивиться з жахом сірий натовп; з іншого червоні поштові автобуси, які привезли взвод страти і легкові автомобілі офіцерів СС. Годинник на ратуші б’є 10 годину. Удари годинника чи удари тисяч сердець на гостинському Ринку чекають на те, що має статися?

Двері ратуші відчиняються. Під охороною, яка ціляться гвинтівками в натовп, виходить перша десятка: граф Генрик Грохольський, сенатор Станіслав Карловський, директор школи Щепан Качмарек, помічник млинаря Казімєж Стричинський, стоїть на чолі гостинської ендеції, названий німцями “der Polenkonig” – Мечислав Гейнович, Стефан Скіба, Стефан Павлак, службовець поліції Леон Квасний, Щепан Палущак, повстанець Вавжин Шварц. Гестапівці ставлять їх під дерев’яною палісадою спиною до взводу страти. Блиск шаблі. Лунає команда “Feuer!”. Todeskommando виконує наказ. Не всі помирають від пострілу з гвинтівки. Хтось поранений намагається сховатися під тіло вбитого. Есесівець сідає на нього верхи і стріляє з браунінга в голову. Натовп стоїть онімілий від жаху. Вісімнадцятирічна дочка Мечислава Гейновича – Зофія, плачучи і кричачи: “Вбивці”, кидається в напрямку тіла батька. Солдати грубо її відштовхують. Есесівці вибирають з натовпу чоловіків, наказуючи їм перенести тіла на заздалегідь підготовлені, стоячі в кутку Ринку і вулиці Св. Духа, відкриті вантажівки Служби Праці. Небажаючим або повільним есесівці прикладають зброю до скроні. По руках, що переносять тіла чоловіків, стікає кров убитих. Вантажівка від’їжджає на цвинтар. Там тіла вбитих будуть скинуті на сходи цвинтаря, потім у викопану яму, де добивали тих, хто ще подавав ознаки життя.

Через чверть години після першої страти місце під стіною смерті займають: камергер Едвард Потворовський, барон Антоній Граве, голова “Сокола” Казімєж Пейзерт, директор гімназії Леон Капця, молодий полоніст голова Католицької Акції – Роман Вейс, брат Мечислава – Юзеф Гейнович, асистент поштовий Антоній Гощиняк, Максиміліан П’ятковський, Ян Ясяк і Юзеф Лагодзінський. У вікні жінка з немовлям на руках. Лагодзінський махає їй на прощання. Це його дружина. У момент страти нерви одного з засуджених не витримують – барон Граве, перш ніж падає постріл, повертається до стріляючих і кидається на землю. Після добивання поранених гестапівці хапають вириваючогося барона і ведуть до ратуші. Там у холі катують, б’ють по голові, шиї… Тримають за ноги, волочать його назад на місце страти в третій десятці засуджених. Онімілий натовп дивиться, як голова барона б’ється об брук. Постріл у серце позбавляє його життя. У третій групі під стіною з дерев’яних пнів гинуть: бургомістр Гіполіт Нєстравський, Станіслав Зидорчик, Францішек Гейдук, Казімєж Вєраховський, Войцех Павлак, Францішек Вавщак, Юзеф Росік, Томаш Сковрон, Францішек Стасзак та Ян Росінський. Сіре небо над Гостинем здається ще темнішим. Остання група має бути виведена – очікують ще на вирок. Несподівано до кімнати поста вривається роздратований поліцаймейстер Георг Бракке, який не дозволяє гестапівцям на страту наступної десятки. “Тридцять було розстріляно. Чи це не досить, проклята банда?” – кричить.

Люди розходяться по домівках. Чоловіки похмуро мовчать, жінки плачуть. Більшість втратила когось із родини або знайомих. Усі шоковані злочином, скоєним публічно в жорстокий, звірячий спосіб. Навіть солдати Вермахту не дивляться в очі минаючим гостинякам. Повільно Ринок порожніє. Залишилися лише сліди крові і … Ісус Христос з пам’ятника, що дивиться на героїзм розстріляних і злочини катів.

Текст отримано завдяки люб’язності пана Гжегожа Скорупського

 www.skorupski.net