Президент Польського Кола у Відні. Син австрійського ротмістра, Фелікса і Юзефи з Грималів. Як студент права у Львові належав до вугільного товариства; в 1853 р. був делегатом львівського порубу до дикастерії. У Товаристві Польського Народу був членом львівської окружної ради та головою Академічного Комітету: у цій ролі протистояв радикальним тенденціям серед молоді. Після отримання докторського ступеня (1839) був у 1840 – 1842 рр. практикантом у Прокураторії Казни у Львові. У 1843 р. одружився з Анелею Коссовською. Заарештований за участь у змовах, незабаром вийшов з в’язниці, а слідство проти нього було припинено 1 січня 1845 р. Оселився тоді в маєтку дружини у Булашові на Волині, але в 1847 р. повернувся до Галичини, купивши маєток Рожиська в тернопільському окрузі. У 1848 р. належав до окружної народної ради в Тернополі; делегований з Тернополя до Центральної Ради у Львові, вже не увійшов до неї через падіння руху. 11 грудня 1848 р. подав протест до циркулу в Тернополі проти доручення сільським громадам збору податків. У роки реакції займався господарством, був у своєму окрузі судовим оцінювачем табулярних маєтків (1850 – 1871) і членом Господарського Товариства (з 1851 р.). На з’їзді Товариства в 1855 р. виступив проти комасування селянських земель, заперечуючи можливість прогресу селянського господарства. У 1858 р. опублікував для землевласників детальну інструкцію щодо складання кадастру для земельного податку.
На політичну арену вийшов у 1861 р. Належав до засновників ліберально-землевласницького журналу «Голос». Обраний до першого сейму від великої власності тернопільського округу, до 1866 р. виконував функцію секретаря сейму і був заступником члена, а в 1867 – 1869 рр. членом Крайового Відділу. У Відділі вів гмінний департамент, відзначаючись винятковою сумлінністю та педантичністю. Також був членом сеймської делегації до Державної Ради у Відні та першим президентом Польського Кола. Відхиливши участь у таємній організації «білих» (1862), Г. Після вибуху повстання, однак, встановив контакт з львівським комітетом. 25 червня 1863 р. виступив у парламенті з публічною апологією січневого повстання, закликаючи Австрію взяти в руки польську справу. Вдруге 4 грудня попереджав з трибуни уряд про збереження нейтралітету в близькому міжнародному конфлікті. Через рік (грудень 1864) інтерпелював уряд щодо скасування в Галичині стану облоги. Потім взяв відпустку з парламенту і здійснив тривалу подорож за кордон. У сесії сейму 1865-1866 рр. брав активну участь, хоча ще не першорядну. 2 березня 1867 р. голосував проти обрання Державної Ради, але обраний до делегації прийняв вибір і став у Польському Колі на чолі опозиції проти угодової політики Земянковського. Тоді здобув популярність серед подільських землевласників як захисник шляхетської автономії Галичини, загроженої віденським централізмом. Був обраний президентом Господарського Товариства (1868-9) та доповідачем пропозиції, з якої виникла так звана галицька резолюція від 24 вересня 1868 р. Захистивши її текст від поправок, нав’язаних обома крилами палати, Грохольський, популярно званий «батьком резолюції», мав боротися за неї у Відні знову як президент Кола. Вів цю боротьбу не дуже вміло і поступово втратив до неї переконання, дійшовши висновку, що вже здобутий обсяг автономії достатній для утримання панських урядів у країні. Цій же меті мав служити Центральний Виборчий Комітет, вперше організований Грохольським у 1870 р. Йдучи в Державній Раді рука об руку з крайньою правицею, Грохольський спричинився до повалення Бюргерміністеріуму і став першим міністром для Галичини в кабінеті Гогенварта (11 квітня – 25 жовтня 1871). Як міністр провів зокрема полонізацію лекцій в Львівському університеті. Опинившись знову в опозиції, виступав як один з її лідерів на захист конкордату та утримання духовенства, а проти розлучень та легалізації масонства (1874).
Відмовляючись (1873) від боротьби за резолюцію, протистояв спробам подальшого обмеження автономії; незважаючи на неприязнь до ліберального уряду, зберіг принцип, що Польське Коло голосує за диспоційний фонд. Залучений до роботи в різних національних інституціях, як у Флоріанці краківській (член наглядової ради 1861 – 1874), Краківській Ощадній Касі (член правління 1868 – 1870) та в Земському Кредитному Товаристві (делегат 1869 – 1870), Грохольський зосередився головним чином на парламентській роботі. У сеймі головував у найважливіших комісіях: адміністративній, гмінній, адресній.
Сприяв розробці законів: гмінного, шкільного, пропінаційного, дорожнього, мисливського, які на довго сформували галицьку дійсність. Мав також захищати це панське законодавство від найменших змін, ставлячи у відомій промові з 1878 р. принцип: «най буде як бувало». У Польському Колі утримував Грохольський залізну дисципліну, не допускаючи незалежних депутатів до виступу на пленумі. Під час східної кризи 1877-8 стримував Коло і Сейм від дій; у Державній Раді та спільних делегаціях почав інтерпелювати уряд з питання зовнішньої політики лише з грудня 1877 р., коли доля війни вже була вирішена. Ця політика, різко засуджувана в країні, призвела до тимчасової сецесії з Польського Кола Оттона Гауснера та товаришів. Грохольський, однак, утримував при собі більшість Кола і змусив його в листопаді 1878 р. голосувати за окупацію Боснії та Герцеговини. Таким чином прискорив прихід до влади коаліції правиці, в якій став одним з лідерів. Після Берлінського конгресу отримав звання таємного радника. З 1877 р. був депутатом сейму від курії сільського округу скалатського. Як лідер подолян зірвав у 1881 р. спробу об’єднання крайової адміністрації, після чого довів до злиття подолян з станчиками, ставши на чолі блоку всієї правиці. У Польському Колі продовжував здійснювати диктаторське правління. Послідовно підтримував уряд Таффе, а польську справу на віденському ґрунті був готовий піднімати лише в такому обсязі, в якому це було вигідно династії.
У 1884 р. його вразив перший напад апоплексії. Відтоді Грохольський почав відходити від роботи, беручи відпустки з сейму, проводячи зими в Абачі або Мерані, рідко приїжджаючи на сесії Державної Ради. Ще раз у 1888 р. йому вдалося подолати опозицію найближчих йому подолян і змусив Польське Коло голосувати за потрібний уряду закон про горілку, 18 жовтня того ж року виголосив у сеймі останню велику промову, в якій застерігав від прискорення «згубного для країни» викупу пропінації. Помер раптово 10 грудня 1888 р. в Абачі. Був бездітний.
“Польський біографічний словник” том VIII, Заклад Народовий ім. Оссолінських, Вроцлав – Краків – Варшава, 1959 – 1960
авт. Стефан Кєневич, с. 585-587