Грохольський Марцін (1727-1807), останній воєвода брацлавський. Син Міхала, земського судді брацлавського, та Анни Радзімінської, чашнички чернігівської. З хорунжого дзвіногродського (1760) став хорунжим вінницьким (1762), брацлавським (1772), у 1774 році став каштеляном брацлавським, а в 1790 році брацлавським воєводою. Був членом комісії емфітевтичної кор. У 1775 році та військової комісії обох народів, у 1788-92 роках двічі її головував. Широкогробельський і крушлинецький староста, у 1766 році отримав лист призначення на панцирну хоругву після відставки свого батька. Спочатку разом з батьком і братом, Францішеком, належав до табору “патріотичного”, у 1760 році був послом на сейм від воєводства Брацлавського, після вступу на трон Станіслава Августа, якому Грохольські багато завдячували, підтримав його. Король вважав його довіреним другом і залежав від нього в брацлавщині (подібно як від Тизенгауза в Литві чи Степовського на Волині) у розподілі дрібніших посад, в ньому та його браті, з родиною їхньою та прихильниками, шукаючи противагу для могутності Щасного Потоцького. Звідси численні зіткнення цих двох таборів, при видимості добрих стосунків між Грохольськими та Потоцькими і без видимих розбіжностей у цілях.

Г. Твердий, непоступливий, керівництво шляхтою на сеймиках залишав братові, красномовному і шанованому. Г. Був активним в організації чорноморської торговельної кампанії; у 1782-84 роках вів у цих справах жваве листування з королем. У травні 1783 року познайомився в Білій Церкві з Потьомкіним і був запрошений ним до Херсона для переговорів щодо чорноморської торгівлі. Після переговорів з королем і отримання відповідних повноважень і інструкцій вирушив до Херсона, звідки повернувся в липні, повідомивши відразу королю про “отримані для нашої торгівлі майбутні успіхи”. Під час цього візиту до Херсона отримав від Потьомкіна привілей на ведення на власному судні під російським прапором торгівлі на Чорному морі. На Чотирирічному сеймі не виявив більшої активності. У травневі дні малконтенти розраховували на Грохольського як на противника закону, але розчарувалися в ньому, бо до жодної протесту не приєднався, ні у Варшаві, ні в Брацлавському, навпаки, у лютому і квітні 1792 року домагався, щоб брацлавські сеймики ухвалили присягу Конституції 3 травня і відправили делегацію з подяками до короля, до чого насправді дійшло і король листом від 23 IV подякував Грохольському за цей сеймик під керівництвом його сина, Яна Дуклана, обозного польного коронного. Грохольський частіше мешкав у Грицеві на Волині, де збудував прекрасний палац, каплицю і церкву уніатську, рідше в П’ятничанах під Вінницею. І тут, і там приймав у 1781 році Станіслава Августа, який потім у листі від 10 I 1782 року просив про “планти і абриси” обох палаців. Значної, успадкованої від батьків фортуни не збільшив, мусив виплатити посаги сестрам і забезпечити дочки (Потоцьку, Замойську і Четвертинську) з першого шлюбу з Цецилією Холоневською. З цього ж шлюбу залишив 5 синів: Яна, обозного коронного, Адама, загиблого під Мацеєвицями, Міхала, старосту дзвіногродського, Миколая, губернатора подільського, і Людвіка.

У пізньому віці одружився вдруге з Антоніною Лоською, з дому Галєцькою, розлученою з другим чоловіком, менторкою Щаснової Потоцької, “грекині”, не дуже схвально згадуваною сучасниками. Г. Помер у Львові 28 X 1807 року, похований під церквою оо. Домініканів у Вінниці.

“Польський біографічний словник” том VIII Заклад Народовий ім. Оссолінських, Видавництво ПАН Вроцлав – Краків – Варшава 1959-1960
авт. Кароль Ролле, с. 587

ГРОХОЛЬСЬКИЙ М. (1727-1807) – політичний діяч. Син → Міхала і Анни з Радзімінських, брат → Францішка. У 1760 році став послом на сейм від воєводства брацлавського. звеногородський(1760 вінницький (1762) і брацлавський (1772) хорунжий, брацлавський каштелян (1774), Г. був членом коронної евфістичної (1775) і військової комісії Республіки, остання в 1788-92 роках, яку головував двічі. Широкогреблянський і крушиленецький староста, з 1766 року, після відставки батька, отримав диплом на панцирну хоругву. Спочатку разом з батьком і братом Францішком належав до табору Потоцьких, так званого «Патріотичного табору». Після вступу на трон Станіслава Августа, якому Грохольський багато завдячував, перейшов на його сторону. Король вважав Г. одним зі своїх близьких друзів і довірив йому розподіл менших посад у пов. брацлавському, сподіваючись, що Г і його брат будуть противагою → С. С. Потоцькому. Звідси виникали суперечності двох таборів, при уявних добрих стосунках і без значних розбіжностей у цілях. Г. брав активну участь в організації Польської торговельної компанії (так званої Чорноморської; → П. Потоцький): був одним з 45 засновників і увійшов до першого правління, яке діяло з 17.III до 1. VII. 1783. У 1782-84 роках вів у справах компанії жваве листування з королем. У травні 1783 року зустрівся в Білій Церкві з Г. Потьомкіним. Той запросив його до Херсона обговорити стан чорноморської торгівлі. Маючи відповідні повноваження і інструкції від короля, Г. вирушив до Херсона, отримав від Потьомкіна привілей на торгівлю на Чорному морі на власному судні під російським прапором. Після повернення в липні, повідомив короля про результати переговорів. В результаті привілею Станіслава Августа з 20.Х. 1790 став воєводою брацлавським. На Чотирирічному сеймі підтримав прихильників конституції. У лютому і квітні 1792 року домагався, щоб брацлавський сеймик прийняв присягу Конституції 3 травня і відправив делегацію з подяками до короля. Коли це сталося, король, у листі з 23.IV.1792, подякував Г за сеймик, який відбувся під керівництвом його сина Яна Дуклана. Був кавалером орденів св. Станіслава (1776) і Білого Орла (1777).

Марцін Грохольський і його перша дружина Цецилія з Холоневських. Художник Ян Хреститель Лампі *.

В результаті поділу батьківських маєтків з братом Францішеком (1771) отримав Грицівський ключ у повіті Кременецькому і Стрижівку, Десну (або Михайлівку), Коломийку, Лаврівку, Перевірки, Стадницю і П’ятничани у повіті Вінницькому, двір у Вінниці, половину довічних володінь у Зозівському ключі та спільне з братом користування двором у Львові. Крім того, на варшавському сеймі 1775 року отримав правом емфітевтичним Крушельницю Велику і Малу, Широку Греблю і Ілляшівку, титули, на які був підтверджений і в імперії Російській (указом від 19.IV.1794′). У Грицеві збудував прекрасний палац у стилі рококо (закінчений у 1782 році). Тут родина Г. жила влітку, а на зиму переїжджала до П’ятничан. Сам воєвода найчастіше перебував у Варшаві. У 1781 році в обох маєтках приймав Станіслава Августа. Для вшанування пам’яті про перебування короля в П’ятничанах (19.XI) заклав тоді в’їзну липову алею. Кілометр від П’ятничанського замку в Чорному Лісі створив звіринець, у якому тримали лані і олені. Успадковані від батьків маєтки не примножив, мусив сплатити посаг сестрам і дати посаг дочкам. У своїх маєтках підтримував як католицьку, так і уніатську церкву, зокрема збудував католицьку каплицю і уніатську церкву у Грицеві (у 1785 році зробив значні пожертви Церкві уніатській у Лаврівці (близько 1774). Був одружений з дочкою-Адама Холоневського Цецилією. У похилому віці одружився з розлученою (вдовою?) Антоніною з Галєцьких, у першому шлюбі заміжньою з Петром Завадським, капітаном артилерії коронної, у другому з Карлом Лоським, підпоручиком артилерії коронної. Це одруження нібито відбулося через інтриги. — С. Потоцької, яка мала вексель Г. на кілька сотень тисяч злотих і “обіцянкою знищення цього векселя змусила воєводу до шлюбу” зі своєю супутницею, яка її “відкрила з неогрецьких манер і вкомпонувала до вищого суспільства”**. 14.XII.1795 у Грицеві Г. підписав акт подільний, у якому поділив всі свої маєтки рухомі і нерухомі між своїми синами і визначив посаги своїм дочкам. Помер 28.1.1807 року у Львові, похований у родинному склепі у церкві домініканців у Вінниці. Вдова після його смерті жила у Тульчині, у Потоцьких. Дітей мав лише у першому шлюбі: Яна Дуклана, старосту Звенигородського, королівського шамбелана, ротмістра кавалерії національної (1783), польового коронного обозного у званні ген.-поручика (1790), кавалера орденів св. Станіслава (1787) і Білого Орла (1792), одруженого з Уршулею Віслоцькою, Адама, який загинув героїчною смертю у рядах повстанців → Т. Костюшко під Мацеєвицями 10.Х.1794, Міхала (1765-1833), ротмістра кавалерії національної (1789), старосту Звенигородського (1790), кавалера орденів Білого Орла (1793) і св. Станіслава, одруженого з Марією зі Слізнів (→ К. Грохольська, — Г. Ржевуський), → Миколая, Людвіка, маршалка шляхти пов. Заславського, одруженого з Марією Баворовською, Анну Саломею, заміжню вперше за-Йоахимом Потоцьким, вдруге за Йозефом Дзеконським, Людвіку – за об. Станіслава Замойського, Аполонію, яка увійшла до Люблінського конвенту візиток, і Маргариту (Ідалію) (15.VII.1782-22.II.1846)- з кн. Людвіком Четвертинським (сином → Й. Четвертинського).

PSB (К. Ролле); Слов. геогр. (П’ятничани); *Афтаназі, т. 10, с. 285, 286, 307, 394, 406, 407 (зобр. дружини Г.); Бонецький, т. VII, **Хржонщевський, с. 121;
Грохольський З. П’ятничани //ПК, т III, с. 84-88; Дрвєнца [Радзімінський] П’ятничани і їхні власники, Краків 1878, с. 6-7; Урбанський (I) с. 63-64 (5. 63*); Уруський, т. IV, с. 380: Праці ПЕІСК, с. 239, 245, 248, 385; Малакав (1), с. Теодорович М. І. Історико-статистичний опис церков і приходів Волинської єпархії, Почаїв, 1893, т. III, с. 554-557, 564; — ДАВО: ф. 417, оп. 2, спр. 4, арк. зв.; ф. 470, оп. 1, спр. 881, арк. 41-52; ф, 470, оп. 3, спр. 20а; ф. 477, оп. 1, спр. 37, арк. 209-219 зв., 222-222 зв., 384-386 зв., 470 зв.-474; ф. 480, оп, 1, спр. 4, арк. 644 зв.-650, спр. 16, арк. 125- 130,606 зв.-609, спр. 105, арк. 39 зв.-45.

Біографія походить з книги ВІДОМІ ПОЛЯКИ В ІСТОРІЇ ВІННИЧЧИНИ авторства пані Вікторії Колесник.