Грохольський Микола (1781-1864), подільський губернатор. Народився 11 вересня в П’ятничанах у Вінницькому повіті, як син Марціна, брацлавського воєводи, і Цецилії з Холоневських; закінчив гімназію у Львові. Після перебування в Петербурзі успадкував від батька маєток Стрижавку у Вінницькому повіті і розвинув у ньому сільське господарство та садівництво, експортував фрукти до Росії. Родинний двір над Бугом перебудував у оборонний замочок, оточив його великим парком, а всередині облаштував багату бібліотеку та колекції мистецтва.
Г. був обраний у 1817 році на три роки подільським губернським маршалком, але на цій посаді не відзначився енергією чи турботою про інтереси населення; попри це Олександр І, перебуваючи у 1822 році на Поділлі, призначив його віце-губернатором, а в 1824 році цивільним губернатором. Хоча скасування в той час військового губернаторства підвищило значення Грохольського, він більше зосереджувався на представницьких функціях, втручаннях у Києві та Петербурзі та звітності на основі доповідей підлеглих йому чиновників, ніж на фактичних політичних здобутках для Поділля (фінансові, судові та шкільні справи взагалі не входили до його компетенції). Не зумів, зокрема, у 1827 році послабити виконання указу про набір євреїв до війська і рекрутський набір єврейських хлопців, так званих кантоністів. Г. зосередив усю увагу на підвищенні власного багатства і пишному прийомі царського двору під час проїздів через Поділля (у 1828 році спочатку імператриці, а потім Миколи І, який їхав на війну з Туреччиною); натомість не зміг здобути довіру подільської шляхти через свою таємничість, недоступність, родову гордість. Г. був у той час членом вищого ступеня 8-ї французько-російської масонської ложі “Les amis reunis” у Петербурзі.
Після вибуху Листопадового повстання Грохольський почав співпрацювати з Патріотичним Союзом, який збирав кошти на підтримку повстання, екіпірування добровольців, матеріальну допомогу батькам відсутніх повстанців, політичних в’язнів і засланців. Грохольський зробив на ці цілі значну грошову пожертву, попереджав тих, кому загрожували обшуки чи арешти. Після поразки повстання влада розпочала розслідування проти Грохольського і, коли були виявлені факти його підтримки Патріотичного Союзу, його усунули з губернаторства і вивезли до фортеці в Тересполі. Після перенесеного тифу був відправлений під поліцейський нагляд у Бендери. Через кілька років повернувся звідти на Поділля і оселився в Кам’янці-Подільському. Щоб відвести від себе будь-які підозри, навіть знищив літературні рукописи ксьондза Станіслава Холоневського, передані йому на зберігання багато років тому.
Поблизу свого маєтку в Польських Фільварках біля Кам’янця залишив великий будинок монастиря візиток, заснованого сестрою дружини. Грохольський разом з дружиною, Емілією з Холоневських, збирав у своїх салонах під час численних поїздок на лікування до Графенберга представників багатьох заможних родів французьких, англійських, німецьких і російських. Грохольський помер 9 жовтня 1864 року без чоловічого нащадка. Дочка Марія вийшла в 1843 році за Войцеха Моравського, який розорив і заборгував маєток після Грохольського.
“Польський біографічний словник” том VIII Національний інститут ім. Оссолінських, Видавництво ПАН Вроцлав – Краків – Варшава 1959-1960
авт. Кароль Ролле, с. 587-588
ГРОХОЛЬСЬКИЙ Микола (1781-1864) – політичний діяч. Народився 11.IX у П’ятничанах Вінницького повіту. Був сином → Марціна і Цецилії з Холоневських. Закінчив Львівську гімназію. Перебував деякий час у Петербурзі, а потім повернувся на Поділля. Займався господарством, особливо сільським господарством і садівництвом.
Успадкував від батька Стрижавку, Переорки і Лаврівку Вінницького повіту, а також Московитівку і Курганівку Заславського повіту. Останні дві віддав 1808 року брату Михайлу, отримавши натомість Михайлівку і Коломийку Вінницького повіту. Одружився 3.X. 1808` в Янові з дочкою → Рафаїла Холоневського, своєю кузиною Емілією. Мав отримати “згоду Апостольської Столиці на усунення канонічної перешкоди [для шлюбу], яка виникла з такого близького споріднення” *. Емілія отримала в посаг від батьків 200 тис. злотих і на 115 тис. злотих коштовностей, від дядька → К. Холоневського 50 тис. злотих. Після смерті останнього успадкувала Сальник Вінницького повіту і частину Мельниківців Гайсинського повіту. Г. обрав головною родинною садибою Стрижавку, де побудував у 1806-11 роках палац, а також заснував у 1827 році костел Матері Божої Скорботної.
1809 року був обраний маршалком шляхти Вінницького повіту. 1811 року – Подільським губернським маршалком. За активність і наполегливість у зборі дворянських пожертв для спустошених військами Наполеона земель, у забезпеченні всіх необхідних під час війни послуг і допомог від землевласників, у підтриманні порядку в губернії був удостоєний королівської милості (16.I. 1813) і отримав медаль шляхетності на пам’ять 1812 року. У березні 1814 року подільська шляхта відправила його делегатом до імператора, щоб отримати гроші та провіант, надані Подільською губернією Молдавському війську в 1809 і 1811 роках, а в червні того ж року – для привітання з славним закінченням війни та вираження лояльності подільської шляхти до російського трону. 19.X. 1816` Г. був призначений віце-губернатором Подільської губернії. З 23.V. 1822′ виконував обов’язки цивільного губернатора, а 31.XII.1823′ був затверджений на цій посаді. Отримав ранг статського радника (1818) і дійсного статського радника (1827). Став камергером російського двору (1821). Був кавалером орденів св. Володимира ІІІ ступеня. (1823) і св. Анни І ступеня. 1825). Ретельно дбаючи про кар’єру і збільшення власних маєтків. витрачав багато сил на багаті прийоми царського двору (1828 р. спочатку імператриці, а потім Миколи І, який їхав на війну з Туреччиною). Натомість подільська шляхта вважала його таємним, недоступним і помпезним. Як член вищого ступеня належав до Французько-російської масонської ложі “Les amis reunis” (“Союз друзів”) у Санкт-Петербурзі.
19.ІІ.1830 був переведений цивільним губернатором до Рязанської губернії. Після вибуху Листопадового повстання мав значні засоби Патріотичного союзу на екіпірування добровольців і матеріальну допомогу родинам повстанців, політичних в’язнів і засланців. Допомагав повстанцям продовольством. попереджав тих, кому загрожувала ревізія або арешт. Після поразки повстання був усунутий з губернаторства і вивезений до фортеці в Тирасполі. Перехворівши на тиф.
Г. був переведений під нагляд поліції в Бендери. Через кілька років повернувся звідти на Поділля і оселився в Кам’янці-Подільському. За деякими джерелами” щоб уникнути будь-яких підозр, знищив навіть рукописи свого швагра – С. Холоневського, передані йому на зберігання. Натомість → Е. Івановський стверджує, що рукописи зберігалися в родині Грохольських і після його смерті****. Поблизу свого двору в польських Фільварках поблизу Кам’янця-Подільського Г. заснував монастир візиток, заснований Ц. Холоневською, сестрою дружини. Разом з дружиною під час численних поїздок на лікування в Графенберг приймав у своїх салонах представників багатьох заможних франц., анг., нім. і рос. родів.
Помер 9.Х.1864. Мав з Амелією Холоневською єдину дочку Марію (бл. 1820-1.X. 1853, Стрижавка), яка вийшла заміж (3.X. 1843′, Стрижавка) за Войцеха Моравського (*8.X. 1810, Варшава) і принесла йому в посаг значні батьківські маєтки. Після її передчасної смерті вдівець став священиком. Стрижавську садибу успадкував їхній наймолодший син Йозеф (*21.IX.1853, Стрижавка), який продав його → Т. Грохольському.
ПСБ (К. Ролле); Слов. геогр. (Стрижавка); ***Афтанази, т. 10, с. 286, 394, 395, 397, 398, 405^08,
410,412 (408’>); Бонєцкий, т. VII, с. 68; Холоневський; ****Івановський (3), т. II, с. 680; Єловецький, с. 130—131; **Ролле, т. II, с. 253, 334,412, 435, т. ІП, с. 261,262, 265, 282, 304, 307, 311, 339, 349 (т. III, с. 265*); Уруський, т. IV, я. 380; Моравський Мар’ян //В. Енц. ІІ,; – Труди ПЕІСК, с. 217, 241, 385; Малакоя П), с. 41-42; Теодорович М. І. Історико-статистичний опис церков і приходів Волинської єпархії, Поч., 1893, т, III. с. 555; – ДАВО: ф. 200, оп. 1, спр. 6, арк. 65 зв., спр. 232, арк. 18 зв., 19, 64 зв.-73 зв.; ф. 470, оп. 1, спр. 104, арк. 395-405 зв., 410-433 зв., спр. 379, 112, арк. 272- 275 зв., 324-325 зв., спр. 866, 905. 217, арк. 151-174, спр. 487, 866; ф. 480, оп. 1, спр. 16, арк. 125-130, спр. 20, арк. 62 зв., 85, 606 зв.-609, спр. 68, арк. 29-30, *спр. 72, арк. 116 зв.–118, спр. 105, арк. 39 зв.-45.
Біографія походить з книги ВІДОМІ ПОЛЯКИ В ІСТОРІЇ ВІННИЧЧИНИ авторства пані Вікторії Колесник.