GROCHОЛЬСКИЙ Михайло Андрій (1705-1768) – військовий, політичний та соціальний діяч. Походив зі старого шляхетського роду герба Сирокомля, гніздом якого були Грохоліце воєводства Сандомирського. Іншою родовою маєтністю був Грабув, і тому деякі Грохольські підписувалися “з Грохоліц”, а деякі “з Грабова”. Засновником так званої “головної” або “воєводської” лінії роду, до якого належав Г., був син Лукаша, одного з найзапекліших дисидентів свого часу, і Дороти Зелінської, Йоб Якуб (між 1632 і 1637). Вдова після нього, Ельжбета з Дзеліських, і діти згадуються в кам’янецьких актах земських (5.ХІ.1637) як власники Микитинців на Поділлі.
Г. народився 5.III. Був правнуком Йоба Якуба, онука Стефана, брацлавського підстолія, який перейшов на католицизм, і Катерини Констанції з Пельків, сином Людвіка, добжанського чашника, і Юстини з Леневичів. Мав сестру Францішку. Від ранньої молодості розпочав військову службу. У панцерній хоругві князя Й. Вишневецького швидко став поручиком. За наказом великого коронного гетьмана – Й. Потоцького (від 28.XII.1736) став на чолі міських козаків у прикордонних укр. староствах для боротьби з гайдамаками. За ефективне придушення гайдамацьких виступів король Август III 1752 р. присвоїв йому звання ротмістра панцерної хоругви.
Г. став брацлавським чашником (1736). Двічі обраний послом на генеральний сейм від воєводства брацлавського, з честю виконував різні обов’язки комісара і радника. Як посол від воєводства волинського на сейм 1764 р. підписав елекцію С. Понятовського. Чудовий юрист, став знаменитим також на посаді земського судді воєводства брацлавського. 1744). За його діяльність у пам’яті вдячної подільської шляхти записався як “Defensor Patriae” (“Захисник Вітчизни”).
Не мав жодної земельної власності. Разом з батьком мав право на 11 тисяч злотих, забезпечених у Борщагівці воєводства київського. Майно це зберігалося батьками у задекларованому володінні на підставі угоди (складеної 1.IX.1717 у Вишнівці) з великим литовським гетьманом М. Вишневецьким, проте згідно з угодою (від 15.IX.1727) з А. Грохольським, ротмістром королівським, Людвік і Михайло відмовилися від права на цю суму. Г. також успадкував суми, забезпечені на Жерниці в Санокській землі (від батька) і на Черевашинцях воєводства брацлавського. (від матері).
У 1725 р. одружився з Анною Радзімінською, дочкою Михайла, Цехановського чашника, спадкоємця Дзюнкова, П’ятничан, Сабаровa. Сорочина, Вороновиці і Степанівки у воєводстві брацлавському, і Маргарити з Камінських. За шлюбною угодою (укладеною 10.II.1725 у П’ятничанах) Анна мала отримати в посаг 10 тис. злотих, забезпечених з П’ятничан і Сабарового. Виконуючи угоду, її батько записом з 2.III.1725 в Вінницьких актах городських дав молодим на 2 роки Сабаров в забезпечення найму на вказану суму. З п’яти дітей Радзімінських троє синів і дочка померли без нащадків, тому Анна пізніше успадкувала після батька всі згадані маєтності у воєводстві брацлавському.
Уміло керуючи майном своєї дружини Г. значно його примножив, купуючи в тому ж воєводстві Тростянецький і Стрижівський (в А. Потоцького) ключі, а на Волині – Гриців (1752 р. в С. Любомирського) і Малинки. Крім того, отримав від двірського литовського маршалка Й. Сангушка з Острозької ординації Терешки, а разом з дружиною і синами (записом з 4.VI. 1751 у Любліні) в довічне володіння забезпечення вартістю 75 917 злотих. Зозів, Камишову, Паріївку, Люлинці, Стрельники і Селевківку у воєводстві брацлавському. Разом з синами 1751 р. мав процес з Калиновськими за Стрижівку.
Проживав переважно в Терешках, але мав також оборонний замок у П’ятничанах, збудований на думку – З. Грохольського, задовго до переходу П’ятничан у руки Грохольських (однак на думку Р. Афтанації*, був збудований Г. і його сином Мартином). Щедро допомагали храмам: разом з дружиною заснував для Вінницького конвенту домініканців кам’яний костел під посвятою Внебовзяття Пресвятої Діви Марії та монастир і записав (27.XII.1758 у Терешках) на їх утримання 30 тис. злотих, забезпечених від Вороновиць, а на утримання дому для божевільних при монастирі призначив у духовному заповіті (1.VIII.1768) 14 тис. злотих. Крім того, костел єзуїтів у Вінниці прикрасив багатьма вівтарями і амвоном, збудував католицьку каплицю у Терешках і уніатську парафіяльну церкву Різдва Пресвятої Богородиці у П’ятничанах (1732), записав 20 тис. злотих на вівтарі Пресвятої Богородиці в Лопатинському костелі. У підземеллях Вінницького костелу домініканців організував родинний склеп, в якому поховано його і дружину.
У шлюбі з Анною Радзімінською мав дітей: → Мартина, → Францішка, Францішку, заміжню за Ремігіаном Єловицьким, коронером луцьким, Юстину – за Станіславом Кордишем, Петронелу – за Войцехом Богатком, Анелю – за Адамом Урбанським, скарбником саноцьким, і Агнешку – за Войцехом Рацборовським. Сини 30.IX.1771 у Терешках склали акт про поділ батьківських маєтків. Загалом після Г. його сини успадкували 32 села, 2 містечка і 3 двори (у Львові, Дубному і Вінниці), а дочки – 60 тис.
Slow. geogr. (П’ятничани); *Афтанаzy, т. 10, с. 284-286. 296, 297 (зобр. дружини Г.) 393-394, 413, 507; Boniecki, т. VII, с. 66; Niesiecki, т. IV, Урбанський (1). с. 55, 64, 66; Урбанський (2), с. 74; Уруський, т. IV, с. 378-379; Drwęca [Радзімінський З.] П’ятничани і їх спадкоємці, Кр., 1878, с. 5-6: Грохольський З. П’ятничани//PK, т. III, с. 84-85; Грохольський З. Скала //PK, т. IV, с. 166–67; – АЮЗР, ч. III, т. 3, с. 233-234, 2. 639; Труди ПЕИСК, с. 211, 245, 246, 248; Теодорорич М. І. Історико-статистичний опис церков і парафій Волинської єпархії, Поч., 1893, т. III, с. 552-554; — ДАВО; ф. 470, оп. 4, спр. 881, арк. 41-52; ф. 480, оп. 1, спр. 42, арк. 503-506, спр. 57, арк. 552-552 зв.
Біографія походить з книги ВІДОМІ ПОЛЯКИ В ІСТОРІЇ ВІННИЧЧИНИ авторства пані Вікторії Колесник.
Витяги з Заповіту Михайла з Грабова Грохольського (нар. 1704) Земського Судді Брацлавського
В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа, Пресвятої в Трьох Особах невидимої Трійці, яка нехай буде прославлена на віки віків Амінь.
Я, Михайло з Грабова на Грицеві Грохольський, Суддя воєводства Брацлавського, коли з волі і Ласки Божої, п’ятого дня місяця березня, року нинішнього розпочав життя моє шістдесят четверте, про яке в загальності всіх людей цього віку, Святе Письмо говорить, що після шістдесяти років життя Людини є… і безперервна праця і біль, що моє власне досвідчення підтверджує, що майже щодня значно збільшується слабкість мого здоров’я і відчуваю, що сили мене залишають, тому боюся, щоб мене, вже в похилому віці, з молодості моїх років під панцерною хоругвою колись Ясновельможного Князя Ясновельможності Януша Вишневецького, Каштеляна Краківського, служби Речі Посполитої військової, в подальшому віці при Офіцерському Ранзі, на Регіментарстві Партії Української війська Коронного, під час надзвичайного неспокою України, потім на депутатських комісарських і Посольських функціях publicis curis працюючого, трудами і клопотами, навколо набуття фортуни втомленого різними хворобами вже кілька років безперервно триваючими дуже ослабленого, а нарешті невіджалюваною смертю Анни з Радзімінських Грохольської найулюбленішої в житті моєї дружини через сорок років і кілька в шлюбі зі мною свято і богобоязливо живучої, засмученого і засмученого охопивши більша слабкість не змусила мене раптово в короткий час з цим світом, без досконалого розпорядження фортуни розлучитися, тому поки ще повністю здорові почуття, і свіжа пам’ять маю, розумно вирішив, щоб я завчасно Диспозицію зробив Фортуни і субстанції, бо з численних практик загальний досвід мене достатньо навчив цього, що належно не будучи розпоряджена субстанція, стає нагодою для залишених спадкоємців незгоди і сварки, тому запобігаючи таким випадкам щоб Фортуна моя пояснена на коханих від мене рівно обох статей Дітям моїм Мартину Хорунжому Вінницькому, Ротмістру Панцерному Військ Коронних Його Королівської Милості і Речі Посполитої; Францішку Підстолію Брацлавському Підстарості Гродз. Вінницькому в шлюбному стані вже перебуваючим синам, Юстині Кордишовій, Францішці Єловицькій, Петронеллі Богатковій, Анелі Урбанській, чотирьом вже заміжнім, а Агнешці в Дівочому стані перебуваючій п’ятій дочкам моїм не була причиною для помилкового деяких Їх Мосці Панів Зятів і дочок моїх домислу добре не знаючих до внутрішньої між тими ж дітьми моїми неприязні й правної, бережи Боже, сварки яка не примножує, а знищує субстанцію і фортуни згідно з загальним досвідом звичайно чому Я бажаючи запобігти за найпершою новиною нарікання деяких Їх Мосці Панів Зятів моїх на забезпечення ніби з Кривдою Дружин Їх, не залишив з любові моєї Батьківської як Отця рівно своїх дітей кохаючого належно вчинити з ними в чому щоб вони в не…домислі своєму з поверхневої Уяви походить, але більше грунтовної правди вірили; тому багато разів тих же Їх Мосці Панів Зятів і дочок моїх заміжніх кликав, щоб разом зібравшись переглянули Докази внутрішню сутність фортуни моєї, і Небіжчиці Дружини моєї показують з яких би належно дізнатися могли про забезпечення своїх дружин, набагато більшим з афекту мого ніж з Фортуни належним; Але коли Я Батько Їх тієї легкості у них протягом довгого часу знайти не міг, тоді безсумнівно припускати слід про задум Тих же Їх Мосці Панів Зятів моїх Проектований до майбутньої неспокійності і Правної сварки; Я ж бо Щиро з любові моєї Батьківської до всіх Дітей моїх рівної бажаю щоб всі Діти мої рівно від мене кохані в Дружбі, любові і Однодумній спокійності, завжди між собою безперервно жили, тому Теперішнім Заповітом моїм вирішив Диспозицію Фортуни моєї з поясненням Сутності її ж зробити, при якій Діючійся обмежив з рівної Батьківської моєї до всіх Дітей моїх любові мати присутні і присутні, всі обох статей Діти і Зяті мої. Чому просив Прибуття Тих же Їх Мосці Панів Зятів і Дочок моїх заміжніх щоб у присутності Їх з ремонострованих їм доказів для заспокоєння нарікання їм не чутного теперішню диспозицію мою Заповітну зробив але що прошу і в цій моїй волі бачу і пізнаю безрезультатну, подальшої ж затримки і початого діла слабкість здоров’я мого не дозволяє, тому коли ще почуття повністю здорові і Пам’ять свіжа, служать мені для вчинення теперішньої диспозиції останньої волі моєї Тому invocato при Жертві Святої Господньої Spiritu Sancto Теперішню за попереднім поясненням достатнім сутності Фортуни моєї і Субстанції Небіжчиці Дружини моєї а також за середньою. Ремонстрацією зазначеного забезпечення Дочок моїх, роблю Заповітну нижче описаним способом Диспозицію” Тут пояснює Суддя найдетальніше стан фортуни своєї так по Батьках успадкованої як і взятої у посаг з дружиною і спадкової на неї після смерті її брата Мартина Радзімінського писаря земського брацлавського; вказує всі борги, а саме на маєтках П’ятничанських і Вороновицьких у момент їх успадкування після швагра обтяжуючі, які лише після багаторічних зусиль вдалося очистити і з різних претензій із застав звільнити: нарешті призначає для кожної з п’яти дочок по 60.000 злотих посагу, але маєтки земські ділить між обома синами яким одночасно доручає опіку над наймолодшою сестрою, тоді ще незаміжньою. Далі ж розпоряджається:
“Любом Добра Ключа “Стрижавецького” з обов’язку Інтерцизи шлюбної вище вираженої: Мартину хорунжому Вінницькому старшому Синові моєму Донатцію зробив однак не всі з них походять інтрати, але лише частину певну її Йому для Інсменту того ж вип….вив Йому, а Францішку Підстолію Брацлавському зробивши добр Вороновицьких Донатцію, нічого з Інтрати з них походить Йому не пустив, які то добра виражені що не є Еквівалентні в Інтраті собі різно Кореспондують. Тому пост fata mea ті ж Сини мої не зважаючи на Донатції собі службові від мене починені Добра вище згадані з іншими Добрами спадковими, і під Право Довічне собі підпадаючими до поділу між собою пустити і рівно поділити з собою повинні будуть яким обом Синам моїм всі срібла мобільні in vana forma et specia бути і себе рухати, а також всі речі мої господарські після смерті моєї залишені теперішнім Заповітом моїм Легую і вічно записую зобов’язуючи Їх щоб вони тим всіма речами після fata mea залишеними рівно між собою поділилися, що ж срібла столові і апарамент мій військовий тим же Синам моїм подарувавши віддав їм і поділ між ними тих же срібел і Військового Апараменту зробив так кожен з них за попереднім вже поділом випадкове собі срібло і апарамент військовий тримати вже має і користуватися вільно і може назавжди буде. Оскільки ж Небіжчиця Дружина моя Клейнотів користуватися не любила їх не готувала для себе а сукні ж багаті і інші добрі шовкові, залишаючи у слабкості здоров’я свого, на апарати до різних Церков, а інші свої підліші родичам своїм статі Білої будучи і Паннам службовим stante vita sua роздавала. Тому після смерті Дружини моєї жодні клейноти ні сукні Її не залишилися; Коли ж втратив вже надію щоб Дочки мої заміжні решту неотриманих Посагів і решту з неотриманих з Субстанції моєї Їм ще належну згідно з Інтерцизою отримали, Тому зобов’язую Синів моїх щоб вони будучи всієї Фортуни моєї після fata mea залишеної нерухомої і рухомої з Права природи і Коронного Спадкоємцями решту тих Посагів яку Дочці моїй заміжній як виплату згідно з описом моїм вираженого належну разом з Провізією ab actu fatorum meorum починаючи виплатили.” Суддя завершує нарешті свій заповіт цими словами.
“Хоча це не сумніваюся по Католицькій Синів моїх побожності, однак їх до побожних учинків заохочуючи зобов’язую Їх щоб запис від мене разом з Небіжчицею дружиною моєю на суму Тридцять Тисяч Злотих Польських Кляштору Отців Домініканів Вінницьких in …ias Devotiones assekurowaną вручну даний і досі для труднощів моїх не roborowany залишаючи Actis quibus vis Regni authentices Roboratis і кляштор Вінницьких Їх Мосці Отців Домініканів всередині мною не завершений, завершили так, щоб всі Резиденції для проживання в ньому Їх Мосці Отцям Домініканам були придатні, а також Її Мосць Пані Анастасії Турчиновичівні Черниці Кармеліток босих кляштору Львівського щорічно ad vitae Її ж tempora по Злотих Польських Двісті під час Контрактів Львівських Трьох Королів виплачували. Ще тих же Синів моїх на любов Батьківську мою зобов’язую, не лише вище виражені борги мої і легації, але також і інші якщо б якісь виявилися справжні показалися тепер мною для не нагадування їх собі невисловлені не чинячи тяжкості Душі моєї, обійнявши після fata mea, Фортуну мою, пунктуально і надійно виплатили; Друзів моїх добрих у стійкій і тривалій з ними Дружбі а слуг моїх старих у пам’яті і опіці своїй зберігали. Так отже раніше виражену достатньо належну зробивши Диспозицію Фортуни і Субстанції моєї тепер приступаю до Диспозиції Душі і Тіла мого, коли бо маю за що не припинно Богу Творцеві моєму з найглибшою Адорацією віддавати Дяки не лише за отримані в житті моєму щедрі Ласки які dester core майже erexerum, коли з вузької Фортуни далеко значно більше Боже дозволило заробити Провидіння, але також найбільше за те що з милосердя Свого створив мене з Батьків Католицьких від Яких то Їх Мосці Пана Йоба – Людвіка і Юстини Леневичівни Грохольських, Чашників Добжанських, подружжя найулюбленіших Батьків моїх будучи з Дитинства мого у Вірі Святій Католицькій вихований, у Якій досі перебуваючи бажаю кінець життя мого для безперервної слабкості на схилі своєму перебуваючого завершити; бо просвітлений на розумі знаю досконало що жодна людина не увійде до Царства Небесного яка б не була у Вірі Святій Католицькій з Церквою Римською об’єднана, перед Богом отже всіх речей видимих і невидимих Творцем всі таємниці сердець і думок Людських проникаючим заявляюся що міцно і стійко вірити і до виходу Духу мого з тіла визнавати все те бажаю що б Церква Римська до відома подавала, за Якого вироки кров проливати життя втратити, Душу відпочити бажаю, останнє дихання моє Дай Ласкавий і Милосердний Боже щоб найперших таємниць визнанням було, нехай останні слова Ісуса і Марії закликаючи для чого маючи повну довіру в милосерді Божому Душу мою безсмертну в Руки Господа Ісуса Христа Спасителя і Судді мого і в опіці Пресвятої Діви Марії, Непорочно Зачатої Матері Його віддаючи, Всі Святі особливо Покровителі мої про заступництво за Душу мою прошу щоб Він з безмежного Милосердя Свого, всі гріхи мої відпустивши Ласкаво Душу мою до Слави Своєї вічної прийняти зволив. Втім що змусило Тебе Боже щоб Ти мене створив якщо не власна Твоя змусила доброта, що Тебе з Неба для викупу Душі моєї проливанням Крові Твоєї Пресвятої на світ привело якщо не Милосердя Твоє і Любов роду людського як Ти заявляєш: “Deliciae mea esse cum filiis Hominum.”
Що ж Тебе тоді забороняє щоб Ти мене спас, Спаси мене Боже, бо можеш! Нехай викуп Крові Твоєї веде в загибель гріхи мої за які з любові Твоєї Боже щиро жалую, нехай заслуги Страждання і Крові Твоєї знищують і Тобі Отець Вічний на знищення гріхів моїх жертвую так шануванням крові Твоєї Господи викуп ту Душу мою прийми до Слави Святих Твоїх; Тіло ж моє як взяте і сформоване з Землі так землі тієї віддаючи щоб після смерті, було поховане Обрядом Католицьким у Костелі Вінницькому у Вельмишановних Отців Домініканів і очікувало за голосом Останньої Труби Воскресіння Свого. Коли ж не знаю Дня виконання Божих над мною вироків а Кожен Католик для досягнення Неба для себе приготованого завжди повинен бути готовий заплатити борг смертності, готуючись отже до тієї жахливої години прошу всіх Кого тільки протягом життя мого з недолі моєї образив, а також всім образи мої з серця мого щиро відпускаю просячи покірно всіх щоб мені для любові Божої образи свої дарувавши відпустили; Синів же моїх на Суд Божий зобов’язую щоб хто якщо зі слуг моїх так при мені залишаються як і Челяді Дворської кривду якусь мати буде вважати щоб її надолужили і заспокоїли, а також якщо б stante sua mea не прийшло для теперішньої в країні неспокійності справити пристойного Небожці Жоні моїй Похорону в Костелі Вінницькому у Вельмишановних Отців Домініканів у якому лежить Жона моя, тому зобов’язую Синів моїх щоб мене і Жоні моїй а Матері своїй Похорон справили на Які то Похорони Сини мої не мають шкодувати з Фортуни моєї Їм залишеної Витрати, не так на Світську минущу Помпу, але більше на Богослужіння як найобільніше в Офірах і Вілях бути може пам’ятаючи на ті Євангельські слова:
“Qua mensura mensi fueritis ea remetietur vobis.”
На кінець Благословляючи всі Діти мої, Внуки і Правнуки підношу серце і думку до Бога, щоб своє приєднав до мого благословення. Прошу щоб Їх Бог Благословив як Благословив Авраама, Якова, Ісаака і інших Святих Батьків, щоб Їм Благословив з жирності землі і з роси Неба, Я також їх в Ім’я Бога Отця і Сина і Святого Духа Благословляю Благословенням всіх Святих Патріархів щоб з дороги заповідей Божих не відступаючи досягли до Вічної Слави і взаємно люблячи в непорушній а завжди тривалій і щирій з собою дружбі жили а це під втратою Благословення мого Батьківського, якого то Заповіту мого вільно лише мені самому так виправлення як зміна залишивши. Він для кращої віри рації і впевненості Рукою моєю власною при звичайній печатці підписавши сам його особисто або для неспроможності моєї через уповноваженого мого вручну ad hunc actum запис…. зміцнити quibusvis Actis Aut..enticio m…m. Datum в Терешках Die Prima Augusti Millesimo Septingentesimo Octavo Anno.
В цього Заповіту per oblatam поданого підписаний рук Їх Мосці Панів Друзів при підписі Вельможного Грохольського Судді Земського Брацлавського і Печатках однієї на чорному лаку Двох на червоному лаку в ці слова: Михайло з Грабова Грохольський Суддя Земський Воєводства Брацлавського усно і очевидно просив Друга до цього Заповіту підписується Рафаїл Мишка Холоневський Каштелянич Буський L.S. Просив до підпису Друг підписується Людвік Вірський Sys.
Прикордонний Брацлавський Locus Sigilli.
Який то Заповіт per oblatam поданий як він у собі має до Книг нинішніх Городських Вінницьких слово в слово є записаний з яких і цей випис, під печаткою Городською Вінницькою, є виданий писаний у Вінниці.
Проповіді на неділі всього року
Великим Іменем Вельм: Імця Пана
Михайла з Грабова Грохольського
Судді земського Брацлавського, Ротмістра
Й. К. М. і Р. П. Знаку Панцерного
Заслужені
Через о. Константина Аведіка Soc. Jesu.
Видано Року 1766
у Друкарні Й. К. М. Академічній
Collegium Львівського Soc. Jesu.
Передмова
Вельмишановний Пан і Добродій
Був би одним з найневдячніших, якби ті ласки, які ти мені в молодому Твоєму віці мені молодому свідчив, те серце, якого я всім перебігом Чернечого життя зазнавав, добродійства, які я отримував, не мав би публічною вдячністю віддати і виявити. Вже це майже сорок років, як мав я щастя пізнати гідність Твою, і було мені це одне пізнати Тебе, як і одразу тоді почати поважати високі Його природи якості, хвалити досконалі думки, вважати велику до найбільших справ здатність. Звідти сталося, що від перших тих років прив’язався я повним поваги до Твоєї особи серцем.
Тепер, що мене деякі прохання застали, щоб я проповідницькі мої праці до друку подав, використовую цю нагоду для виконання давніх намірів і виконання справедливих обов’язків. Тобі цю повинну вдячність жертву роблячи. Тобі (кажу) Великий суддя найперше ці улаштування проповідницьких думок під розсуд подаю, перш ніж про них інші судити почнуть і буду, досить на цьому маючи, добре справедливо і досконало про речі судячому подобатися. Дозволяєш вшанувати це негідне діло гідністю Твого Імені, і це є досить честі для мене, якому досконало відома гідність давньої в Батьківщині Родини Твоєї, так у великі Мужі розвиненої, що багато Земель і Воєводств своїм вшанували Іменем як то: Краківське, Сандомирське, Руське, Київське, Волинське, Брацлавське, Воєводства, Перемишльське, Галицьке, Санокське, землі, скрізь видатні великі заслуги залишивши сліди.
Не виводжу я тут найперших початків Дому Твого, як той з стародавньої Сирокомлівської Родини походить, які, більше ніж від шести століть у Польському квітли Королівстві (Бернард Сирокомля Єпископ. Познанський. Жив близько 1140. ex. Несецький) і великих Батьківщині видали людей. А потім на багато інших співгербових Твоєму, поділилися Домів. Зупиняюся на самих Імені Твого Антенатах, які від Грохоліце собі спадкової Грохольськими зватися почали. Всі Рицарського стану оздобою, а в потребі обороною Батьківщини були. – Виконуючи обов’язок великих людей, про яких говорить один : “Magnorum virorum et ornare et armare Republicam.”
Великих це людей властивість прикрашати і обороняти Батьківщину. І що не згадаю вищих Предків Твоїх, яких нам пам’ять згорілі в Радомі книги втратили: Миколай на Грохоліце, Грибова Воля, і Грабові Грохольський, батько Пра – прадіда Твого (1. Павло бездітний, 2. Лукаш з Зелінською 3. Петро. 4. Мартин сини Миколая) за Короля Сигізмунда першого, у найважчих потреби публічної оказіях використовуваний, давав завжди докази, що мужність хороброго Солдата вміє і може. Лукаш на Грохоліце, син Миколая другий (Лукаша сини, 1. Єнджей з Вижджанкою. 2. Юрій зі Слупецькою. 3. Ієронім. 4. Йоб Якуб з Дзеліською. 5. Ян Гусарського знаку Князя Заславського і Острозького Владислава, Поручник) пра – Прадід Твій. – Йоб Якуб на Грохоліце, четвертий син (Потомство Йоба, Олена Негребецька. Єва Нагойовська, син 1. Олександр з Крупською. 2. Стефан з Пельчанкою) Лукаш, Прадід. Стефан з Грабова, Підстолій Брацлавський, син другий Йоба, Дід Твій, всі рицарського стану, і в дійсності в публічних оказіях, виявлялися завжди справжніми бути Рицарями. – Оскільки вони тих щасливих Королівства жили часів (Інкурсії Шведські, Татарські, Козацькі) що неможливо було Шляхетним Батьківщини Синам не бути досконало в ремеслі військовому навченими, і одне це тоді було бути гідно народженим що битним і солдатом. Як написав певний: In publica clade quivis Civis, miles est (Тертул. In Apo.) В загальній потребі, що гідний громадянин то досвідчений солдат. В ті ж Рицарські славних попередників своїх вступив сліди Людвік з Грабова, Чашник Добжанський, Син другий (Сини Стефана. 1. Йоб бездітний. 2. Людвік з Леневичівною. Дочки, Ельжбета Зидачоска. Крістіна, Констанція, Катерина Олена, Марта, Панни) Стефана Підстолія Брацлавського, Батько Твій гідний, (якого мав честь знати добре), Чоловік старопольської чесноти і побожності, повний жвавості солдат, який хоч в старі роки зайшов, все ж і в холодному від гарної старості віку, стільки мав рицарського вогню, що і Тебе Вельмишановний Суддя Добродію гідного Сина сильно розпалював, щоб ти до великого того Богатиря, в мистецтвах рицарських, і в управлінні Військовому найкраще навчений ніколи незабутньої слави Пана, генерального тоді Військ Регіментаря, Станіслава Понятовського, Воєводи Мазовецького, потім каштеляна краківського, їхав, і під Ним, у Рицарському вдосконалювався ремеслі.
Не можу тут не згадати, деяких Братів і Племінників, Антенатів Твоїх Вельмишановний Пан, як у бурхливих Батьківщини потребах проти сильних і численних ворогів виставлялися і використовувалися. Як Андрій на Грохоліце Грохольський, Брат Йоба Якуба, Прадіда Твого, рідний син перший Лукаша, Полковник Ординації Острозької під час страшних Татарської, Козацької, Московської нападів з Князем Владиславом Домініком Заславським Ординатом. Воєводою краківським (З Книг фундації Дерманської Архімандрії, і цей Андрій був відправлений до Добра Монастиря Дерман: щоб підданих збунтованих до послуху Монастиреві привів) успішно громив і перемагав ворогів безліч. Андрій, того ж імені другий син (Андрія Полковника сини: 1. Ян з Олецькою. 2. Андрій з Макаровичівною. 3. Кшиштоф з Страдовською) згаданого Андрія Полковника Ординації, Ротмістр і Полковник Військ Й. К. М. і Речі Посполитої подібно не раз з ворожих тріумфував нападів, маючи під своєю командою віддані деякі полки. Ремігіан з Грабова Грохольський, син зазначеного Андрія, племінник Стефана, Діда Твого (Заповіт Ремігіана Р. 1706, в Кракові облатований) хорунжий Брацлавський, полковник Й. К. М. з Вождем своїм Ієронімом Любомирським, каштеляном краківським, Гетьманом В. К., під Віднем так відзначився в сильних з Турками сутичках, що Вождь той Великий, значну частину війська Йому приводити до битви генеральної доручив. Однак був вдячним поглядів Гетьманських Ремігіан, для себе, бо здобич майже всю дуже коштовну, з цінних і з особливих Турецьких таборових речей, переможною рукою захоплених трьом синам зазначеного високої слави Гетьмана В. К. Каштеляна краківського: Юрію, старості Богуславському, Яну, кавалеру Мальтійському, Олександру, старості Козеницькому, заповітом відділив і віддав.
Додаймо тут знакові Домівки, великі в Батьківщині Імені, з якими шляхетні Предки Твої В. Суддя Добр. Поприсяжним з’єдналися зв’язком. Як то: Лашків, Щуків, Олецьких, Вижджгів, Шулімірських, Телефусів, Зелінських, Дзеліських, Пельків, Леневичів, Слупецьких, Макаровичів, Чарнецьких, Страдовських, Гузолфів, Негребецьких, Нагойовських, Сікержинських, Зидачевських, Мощинських, Місунів, Бистржеєвських, Криницьких, Забєжовських, Потоцьких, Рудзевських, Дамбровських. Не згадую (Зофія за Яном Ціолеком Понятовським) Зофії з Малич Валентина Грохольського, Брата стриєчного Прадіда Твого, Шляхетної і щасливої Дочки, яких для високих досконалостей Дім один з найвищих тепер у Польському Королівстві обрав і одружив собі.
І з цих то так високо Шляхетних і хоробрих Мужів крові йдеш Вельмишановний Суддя Добр. І що тільки гідно народжених прикрашає, великих людей хвалебними робить, чим публічному добру заслужені, Батьківщині корисні, інших честю і честю перевершувати звикли? Всі ці хвалебні чесноти знаходяться в Тобі. Три звичайно якості Синів Батьківщини, як є хвалебні з себе, так найміцніше її підтримують, і щасливою роблять. Мужність, справедливість і рада. Коли має до бою мужніх, для підтримання права міцних і справедливих, до ради вірних і досконалих. З яких перші безпеки і свободи захищають – другі прав цілісності дотримуються, радять треті. Ці всі найцінніші Синів Батьківщини властивості, досвідчений з хоробрості Ротмістр, хвалений з справедливості Великий Суддя, не раз на Загальні Сейми з честю послувавши, кожен у Тобі бачить і визнає.
А найперше якщо Рицарським людям багато зобов’язана Батьківщина? Бо їх мужності забезпечення і порятунок своїх кордонів Воєводства і Землі, цілісність фортуни Домівки і Родини, внутрішній спокій визнає королівство. Ти в молодому віці, тієї здатності і хоробрості виявився бути солдатом, що незабаром, коли під знак став, найвищий з Сенаторів, Князь Януш Вишневецький, каштелян краківський під своїм Панцерним Знаком Хоругву віддав, незабаром потім Господарство її довірив.
Тебе Вождь великий безсмертної слави, Йосиф Потоцький, Гетьман В. К., найбільш здатним бути осадив для стримування гайдамацьких нападів, тоді найчастіше великими купами в кордон наш вриваються. Тому Регіментарем Української, потім Волинської Партії зробив. І на очах це наших було, з якою своєю славою, з якою Рицарства Польського своєї команди відданого славою, з яким всіх Громадян задоволенням, приборкав свавілля і насильство козацьке, всюди вражаючи їх сильно, захоплюючи щасливо, караючи суворо. Так далеко, що тебе своїм Визволителем і Захисником визнавали краї ті. Бо в короткий час звільнив від нападів кордони, убезпечив Домівки, зберіг фортуни.
І ці то діла мужності Твоєї були причиною, що Тебе Найясніший Август III Ротмістрською гідністю вшанував, яку з тим більшим отримав честю, що по ступенях солдатських вислуги просуваючись, до неї прийшов, і майже кров’ю вислужив. Через сходинки військових посад з Товариша на Хорунжого, з Хорунжого на Поручника, з Поручника на Ротмістрську піднявшись гідність. Нічому щастю винним і зобов’язаним не будучи, тільки своєму праці і заслугам.
Крім діл рицарських, інша річ є, яка прийнятими в Воєводствах, шанованими в Батьківщині, гідними найвищих достоїнств і найбільш здатними до них, потрібними і корисними інших добре робить. А це є права Батьківщини знання, і міцне їх при справедливості утримання (Філософи Грецькі, Законові знавці Римські імперували. Гравера Турп було, Патріцій Вір закони ігнорувати. Ідем.). Тобі Великий Суддя як права королівства досконало відомі, так збереження їх святе звичайне. Не так як одному з найвправніших у праві, ім’ям Манліушу, хвалячися, що не було закону якого б не був відомим, дорікали :”Nulla quidem lex est quam ignores, sed est ne aliqua? Quam observes.” – Правда, що немає закону якого б не знав, але чи є з них яке? щоб його дотримуватися. – Твоєї ж, Вельмишановний Суддя Добр.: в цих обставинах чесноти дають свідчення Люблінські і Радомські Трибунали, на яких вже Депутатом вже комісаром будучи, з великою незаплямованого честі, і непорушного сумління славою виконував цей високий уряд. З числа тих Суддів не був ніколи про яких Сільваній: quo plus de scientia, eo minus de conscientia. Чим більше знань у праві мають, тим менше сумління. – Як не заплямоване жодним інтересом, сумління до суду приносив, так з непорушним відходив завжди. І це тебе у судах справедливим, у висловленні думки щирим, у сторін найпротилежніших примиренні щасливим, у порадах і радах щирим робило, а тому від всіх прийнятим і шанованим. Що чи це на Сеймиках, коли радив і думками інших керував, чи на Загальних Сеймах, коли по два рази з загальною честю послував, зважуючи інші глибокі уваги Твої, мудрі думки, міцні поради, як коли б вироки які приймали і приставали на них. Хоч не без заздрощів тих, хто подібного честі щастя не мав, але я з моєї особи бажаю, в цьому тебе бачити Вельмишановний Суддя Добродію завжди, щоб інші мали що заздрити Тобі, не Ти іншим.
Не можу тут не згадати, що найперше виразити повинен був, що також великих звідки інші люди шанованішими і поважнішими у всіх робить; чесноти і побожності Твоєї до Бога боязні на Вівтарі і Храми, зробленим стільки на славу Його, фондів. Твої це Вельмишановний Пан безсмертності діла, вимурований з фундаменту костел і монастир Отців Домініканів у Вінниці. Прикрашена не без значного накладу, там же Храм наш кількома Вівтарями
і пишною Амвоном, введені і доходом забезпечені Братства. Публічна в Терешках каплиця з окремим фондом своїм. І ця то боязнь до Бога Твоя, щедрі щедрості Його зняла на тебе благословення,
і солодким ощасливила життям. Таким тебе бо найвищі вироки забезпечили Другом, якого для ощасливлення свого бажав би кожен. Бо Пані з високої родовитості своєї шляхетна, з досконалих якостей хвалебна, з чесноти і побожності прикладна, на Закони і бідних щедра Вельмишановна Анна з Камінських
і Михайла Радзімінських від років вже сорока двох Жінка Твоя для солодкого життя завжди тобі мила. Тих то Їх Мосці Радзімінських герба Любич Онука, які сенаторські займали крісла, високими сяяли почестями,
з першими сповіновачені Домами, Шембеків, Рудзінських, Дунинських, Міцельських. Цієї шляхетності Другом, а з Неї великих надій потомством Бог тебе Вельмишановний Пан ощасливив і благословив. Або ж не ясне благословення Його? На так шляхетних Синів у молодому ще віці вже урядами у своєму Воєводстві вшанованих дивитися. Вельмишановний Хорунжий Вінницький, Мартин, син старший, Пан приємності повний, вміючи самих ворогів єднати серця без підлості, заслуговуватися всім а без суб’єкції, виробляти у найвищих осіб справедливі погляди а без лестощів. Цей Вельмишановну Цецилію з Кантських Холоневську, Підкоморянку Белзьку, великих досконалостей, милих якостей, високого розуму великого а прийнятого і шанованого від усіх Батька, шляхетну Дочку одружив собі. Так щасливим зв’язком, що тебе двома вже онуками
а синами своїми крім малолітньої Дочечки задовольняє. Дозволиш мені гідний гідних Синів і шляхетних Дочок Батько, Вельмишановний Суддя Добродію, що в цих обставинах наважуюся побажати тобі того чого Єронім Святий певним Батькам бажав: “Utinam! Vincant te Filii opta ut & a nepotibus vincaris” (S. Hier. Epist. Ad Demetrium). Досить що правда з самої особи своєї зробив честь Синам і другому Потомству Твоєму, примножив значно фортуни тим тривалішої що справедливим способом. Щоб тебе однак: (бажаю святого словами) перевершили в щасті, фортуни і почестях Сини, слід бажати щоб і від Онуків був перевершений.
Вельмишановний Підстолій Брацлавський, Францішек, син молодший, Пан усталеної розсудливості, гострого дотепу, і високого розуміння. У знанні прав Батьківщини вдосконалений у проникненні інтересу швидкий, у думках глибокий. У цьому віці кавалер, вже не раз до справ найважчих розсудження, до примирення сторін собі протилежних, з задоволенням обох використовуваний. З перших цих кроків хвалебної праці своєї видно, як у подальші часи просунутися і високо піднятися може, особливо, що велике це щастя заслуговуючих на честь, працюючих на публічне добро, на які часи чеснота і заслуги Їх впадуть.
За великою увагою одного: “Multum interest, in quae tempora virtus ac bene merita inciderint”. Багато залежить на цьому, на які часи чеснота і добрі заслуги потраплять (Інокентій X. Папа). Коли є, хто знає на них, знаючи цінувати вміють, цінуючи вміють також нагороджувати як є гідні.
Щастя це отже Великих Синів Твоїх, Великий Батько, що цього дочекалися віку, цих бажаних часів, коли королівство наше (в якому раніше верх взяла несправедливість, тріумфувала гордих перевага, хліб добре заслуговуючим повинно, нічого або менше заслуговуючі забирали) з цих безпорядків виходити починає, під опікою панування Найяснішого Станіслава Августа П. Н. М. Дяки наймогутнішій Доброти, що цієї знедоленої Батьківщині такого тепер Батька, Правителя і Пана забезпечила, який як сам через високо великі заслуги, до найвищої королівства гідності прийшов, так публічному Добру заслужених цінувати, як наймудріший з Панів уміє; а як з королів найсправедливіший, добрі їх роботи і праці нагороджувати хоче і бажає.
Не менші Батьківському серцю втіхи роблять з Осіб своїх і з гарного Потомства свого гідні Дочки, всі великим з природи розумом і всякою досконалістю прикрашені, які як самі, чесноти, побожності вдячного до Шляхетних Батьків серця повні, так у найкращому вихованні Потомства пильні і щасливі. Ці Батьківського Дому свого тим більше збільшили прикраси, що кожна з них зв’язком крові з найзнаменитішими і високо спорідненими з’єдналися Домами. Вельмишановна Юстина з дочок найстарша з В. Станіславом Кордишем, Чашником Луцьким.- В. Францішка з В. Ремігіаном Єловицьким, Стольником Луцьким (Петронелла за Войцехом Богатеком, Підстолієм Вінницьким). – В. Анжела з Адамом Урбанським, Мечником Санокським.
Великими і видатними Мужами, яких високі природи якості, шляхетність народження з великими в Батьківщині Домами споріднення, якби мав виражати, великий би частину наших Істориків тут перенести і привести мусив. На стільки шляхетних Домів, і високо знакових Родин, розлита кров Твоя Великий Батько, не може не бути безсмертною.
Надія у Найвищих вироках, що залишаюча ще з дочок наймолодша Вельмишановна Йозефа, вдячної приємності, гарних якостей, великого розуму Панна, рівно гідним колись зв’язком, для честі і більшого розширення Дому нові потягне прикраси. Так Тебе Бог у гідне ощасливив Потомство, що ці сім крові Твоєї втіх, сім благословень Його справедливо називатися можуть. Коли вже на вісімнадцять онуків разом з онучками з задоволенням Батьківського серця дивишся.
Щоб ти Вельмишановний Пан довгим життям у свіжості здоров’я,
і в найуспішніших успіхах, ще з цих молодих паростків, добре дозрілих плодів дочекався, повним щирості серцем бажаю, і про це Бога благати не перестану.
Вельмишановного Пана і Добродія
Найнижчий слуга
Константин Аведик. Soc. Jesu
Переписав Генріх Грохольський 28 Березня 2003.
Михайло Грохольський (1705-1768), регіментар Партії Української і Волинської, за боротьбу з нападами ворогів стає призначеним королем Августом III ротмістром
Маючи рекомендовану Нам Вірності Твоєї в ділах Рицарських досвід і мужність а також випробувану в різних оказіях відвагу з бездоганною до Величності нашої і Добра Батьківщини Вірністю (…), ми вирішили Вірності Твоїй чин ротмістрський Хоругви Панцерної у Війську Нашому і Речі Посполитої доручити (…) Тому отже хочемо по Вірності Твоїй щоб ти Згадану Хоругву під Владою Нашою і Вельможних Гетьманів Коронних тримав (…) на всі Наші і Речі Посполитої потреби пильно ставав (…) Не сумніваємося (…) що це все Нам і Речі Посполитої на послугу а собі на Славу і Репутацію охоче вірність Твою зробиш. Август III Рекс.
Михайло Грохольський (1705-1768), регіментар Партії Української і Волинської, за боротьбу з нападами ворогів стає призначеним королем Августом III ротмістром. 7 IX 1752 (дата отримана завдяки люб’язності Пана д-ра Томаша Цієльського).Костел Домініканів у Вінниці
Костел Домініканів у Вінниці на Україні (нині церква) Фундований Михайлом Грохольським – сином Йоба Людвіка. Липень 2003 р. Фото. Генріх Грохольський.
