Грохольський Роман (1922 – 2009)

Роман Грохольський, син Казимира і Софії з Розвадовських, народився в Рожиськах, у воєводстві тернопільському.
Дитинство провів у маєтку батьків над рікою Збруч. Після закінчення чотирикласової школи “Народної” був відправлений до єзуїтської гімназії та ліцею в Хирові.

На момент початку Другої світової війни 17-річний Роман перебував з батьками і дідусями у Львові. Після входження Червоної Армії до міста, його батько, майор резерву ВП, нагороджений Virtuti Militari за польсько-радянську війну 1919-1920, був одразу заарештований і вбитий.
Романа разом з матір’ю (нагородженою Хрестом Хоробрих за війну з більшовиками) і бабусю депортували до Казахстану, до Кустанаю.
Дідусь, полковник Віктор Розвадовський, забраний у невідоме місце, знайшовся у 1994 році у списку вбитих у Катині.

У Казахстані Роман, завдяки дуже доброму знанню української мови, отриманому в початковій школі, і наявності водійських прав, щасливо перекладених на російську мову, дуже швидко став трактористом, а потім водієм колгоспної вантажівки. Таким чином опинився в “екстра класі” висланців.
Ні його, ні матір не оминула в’язниця на засланні.
Роман сидів під звинуваченням у шпигунстві, мати – бо була його матір’ю. Бабуся цього не пережила.

“Шпигунство” Романа полягало в тому, що в офіційній газеті він прочитав між рядками (навчений, до речі, цієї майстерності радянським журналістом “провітреним” за якусь нелояльність у Казахстані), що пакт Ріббентропа – Молотова перестає бути актуальним і необачно сказав про це в колгоспі. Цього вистачило…
Врятувала його так звана амністія для поляків і разом з Армією Андерса він покинув Країну Вічного Щастя.

Мрією Романа було авіація. Хотів бути пілотом. Пробував. На жаль, не вдалося. З дитинства не чув на одне вухо. Тим не менш в авіації залишився. У наземному обслуговуванні був спеціалістом з радіолокації та радару, зокрема у Дивізіоні 300 Бомбардувальному.

Після війни вивчав економіку в Університеті Лондона і після отримання диплома Bachelor of Science (Economy) вирішив емігрувати до Канади.
Працював у Монреалі для Міністерства Оборони, а потім для British Petroleum у Торонто.

У травні 1960 року одружився з Марією Розвадовською, яка щойно приїхала до Канади на наукову стипендію. Незабаром після весілля, вже разом, вони переїхали до США. Перші 10 років провели в Детройті, де Роман працював в Ethyl Corporation, а потім у General Motors, одночасно заочно навчаючись в Університеті Мічигану управлінню промисловістю. Диплом Master of Science (Industrial Administration) отримав у 1968 р.
Наступна “зупинка” на 20 років була в Чикаго. Працював там для Amoco як економіст-програміст комп’ютерний до виходу на пенсію, на яку вийшов у віці 70 років.

І тоді оселилися з Манею на постійно в Сарасоті, куди приїжджали на відпустки багато років.
Роман завжди мав широкі інтереси і велику обізнаність. Мав чудову пам’ять. Дуже багато читав. Збирав цінні книги. Цікавився політикою з особливим акцентом на зовнішню політику США і європейську з акцентом на польські справи. Був чудово обізнаний з тим, що відбувається в Країні.
Цікавився мистецтвом. Був в курсі світових архітектурних трендів. Незважаючи на важкий дефект слуху, любив музику. Слухав її. Мав величезну колекцію платівок. Любив танцювати і обожнював “побалакати” у камерному колі (тоді краще чув).
У молодості спортивний, любив лижі і теніс. У теніс грав майже до кінця…
Завжди повний життя, мав багато друзів, яких залишив у скорботі.