Зустріч з Адамом Міцкевичем у Римі

Зустріч з Адамом Міцкевичем у Римі

Книга пам’яті на честь сторіччя від дня народження Адама Міцкевича (1798 – 1898).
Том I, Варшава 1898, с. 43 – 44.

Описуючи своє перебування з чоловіком у Римі, пише серед іншого пані Генрикова Ржевуська:

“…Адам Міцкевич був нашим щоденним гостем, перша моя зустріч з ним була, коли він увійшов з притаманною йому жвавістю і запитав: чи тут пан Генрик Ржевуський? Кажу, що мій чоловік вийшов з дому; питаю, хто він? Я була рада цьому знайомству і відтоді не було обіду без нього; він був нашим милим домашнім. Мій чоловік був під впливом його поетичного духу, і за його закликом, за його заохоченням взявся до пера; що до мене, мій стан страждання міг його нудити, однак з великою добротою серця терпів мою хворобливу істоту, більше на ліжку, ніж на ногах; пам’ятаю раз, він на іншій стороні кімнати, на канапі, навпроти мене сперся на стіну головою і сказав: “Знаєте, пані, якби я створював собі жінку за дружину, то створив би таку, як ви”.

Мене здивував цей емоційний вибух, бо саме тоді, бачачи його замисленим, було більш ймовірно, що він зробить мені зізнання про свою любов до пані Генрієти Анквіч, багатої єдиної дочки, яка не змогла його достатньо оцінити, щоб вийти за нього. Він, однак, дуже її любив, завжди з його глибоких зітхань ми сміялися. Одного разу я була дуже збудована його набожністю. Їдемо до гробу Св. Петра, до Святих Таїнств приступати, там о. Станіслав (о. Холоневський, кузен Грохольських), маючи святу месу, польською мовою говорив подаючи Святе Причастя і Міцкевич до неї приступив. Гарний розп’яття о. Станіслав дав Міцкевичу того ж дня; маю при моєму розп’ятті бронзовий вінець від нього.

Легко о. Станіслав справив на його душу благотворний вплив. Його душа проста, шляхетна, без лицемірства піддалася розуму, який показує всю нашу користь у службі Божій; він єдиний зміцнює нашу слабкість і готує до призначеного нам життя в небі. Я бачила гарне освітлення купола церкви Св. Петра, стояли серед натовпу, для кращого огляду принесли мені стілець, на якому стояла, Міцкевич тримав його. Я захоплювалася ілюмінацією, найдосконалішою, на яку людство може зважитися, але він звертає мою увагу на творіння величніше, досконаліше, каже мені: “Підніміть пані очі на це зоряне небо, гарніший це вид, ніж те, на що людська дріб’язковість може зважитися”.

Поїхали раз з Міцкевичем до вілли Панфілі, там, ні краса сосен під балдахіном, ні музика органна водою зрушена, нічого не змогло зменшити його тугу за батьківщиною..

…Одного ранку, після Великодня, коли я мала двері з балкону відчинені на мою терасу, входить Міцкевич охоплений сумом через необхідність залишити Рим…