Лежить Княжа на Поділлі, над річкою Кошничкою, в Ямпільському повіті.
Це таке Побережжя, край вузьким мостом витягнутий між Дністром і Бугом, ген до річок Ягорлик і Кодиму. Побережжя, прикордоння, що на краях своїх, у степу, буйно заростає травою.
Зветься село Княжа, бо колись до князів належало. Багато цих Княж на всій Русі. Є Княжпіль, Княжсело, Княжперехід, Княжолука.
При Княжах легенда бути мусить.
То князь герой насипав греблю на Княжперехіді, щоб мати перехід на варязьких володарів, то княгиня на Княжгорі мала замок бурштиновий.
Була Княжа ямпільська оточена селами Місківкою, Кошницею, Антополем, сама розташована над берегами струмків, що до Кошнички впадали.
Поблизу Княжі виднілося містечко Княжопіль зі старими, кількавіковими будівлями.
Княжа і Княжопіль становили в XVI столітті власність Четвертинських, переходить потім Княжа до Грохольських і від XVIII століття до теперішнього часу є власністю цієї родини. Зараз спадкоємцем Княжі є Ремігіуш гр. Грохольський.
Був у Княжі дім, на перший погляд звичайний типовий польський двір.
Такий з ґанком вином оброслим, стінами зеленню покритими. При ближчому огляді видно біля самого дому руїни валів, видно стіни двору 1,5-метрової товщини. Вхід до двору не від ґанку з зеленню, а з боку. Входиться не прямо, а вниз глибоко по крутих кам’яних сходах, ніби до підвалу. Поруч величезна склепінчаста кімната без вікон. Така оборонна темниця, колись освітлювана смолоскипами, а становила левову частку дому. Тут візія скринь з бандолетами, по кутах списів широких, дзиґарів. Двері ведуть в різні сторони вже до звичайних житлових кімнат, салонів, їдалень.
Така будова звалася “поставленою в зірку”.
Навколо Княжі величезні ліси Грабечого. В них колись полювання на вовків і диких кабанів. Полювання відбувалося на конях, бо в западинах жоден віз не пройшов би. Ліси Гребецькі такі старі й гарні, що в 90-х роках минулого століття англійські купці приїжджали спеціально їх оглядати.
У Княжі, за часів Січневого повстання, Ксавера гр. Грохольська збирала таємні засідання для організації руху.
Йшли по лісах Гребецького, поблизу Княжі, добрі відлуння минулого.
Дуби шепотіли щось дубам, в’язи в’язам. Ті шепоти чи є ще і чи їх почує Ремігіуш Грохольський, своєї батьківщини позбавлений.
Антоні Урбанський “Подзвін на згарищах Литви і Русі” Видання Автора, Варшава 1928
