Це була зима 1938 року. Як щороку, моя бабуся, Ірена Вільжанка, їхала на свята до Хаті – маєтку дядька Казимира і Зофії Перетятковичів – розташованого на Волині, у Луцькому повіті.
На той час вона жила у Варшаві, де відвідувала школу-інтернат, яку вели сестри назаретанки. Оскільки Воробіївка, маєток родини Вільгів, після 1920 року залишилася за межами Польщі – на боці більшовиків, мати бабусі, Ірена Вільжина, звана онуками Бапі, постійно проживала у свого брата в Хаті.