Пожежа – спогади з Волині 1917-1919
У Терешках, старій резиденції Грохольських, стояв на квартирі, як вже згадувала, 2-й ескадрон уланів. Завдяки цьому постою польського підрозділу, двір, повний антикварних меблів і цінних пам’яток, залишався неушкодженим.
У пам’ятний день 29 січня штаб полку викликав ескадрон до Антонін. Ледве підрозділ прибув, як сутичка з більшовиками була успішно завершена, і солдатів відправили назад. Вони повернулися, не злізаючи з коней.
Командуючий ескадроном, замість ротмістра Цєхомського, поручник Ляховський поспішав, побоюючись, що селяни з Терешок скористаються його відсутністю, щоб напасти на двір. Хоча від моменту виходу ескадрону не минуло ще й п’яти чвертей години, але поспіх був виправданий.
Під’їжджаючи до Терешок, поручник помітив лежачу при дорозі, розірвану книгу в коштовній оправі. “Галоп!” – крикнув він, вражений поганим передчуттям. Вони промчали через браму і – стали як вкопані при вигляді твору знищення. Залишений ними годину тому двір перестав існувати, – його вже не було. На місці затишного будинку, переповненого красивими речами, стояли безформні скелети стін, без вікон, дверей, даху, почорнілі від викинутих ям димарів, оплакані в своїй жахливості. Двір був засипаний шматками книг, уламками порцеляни, поламаними меблями, картинами… Будівлі були в небагато кращому стані.
Здавалося, що тут діяли злі духи або пройшло страшне космічне потрясіння. Навколо не було видно жодної живої душі. Улани злізли з коней і обходили будівлі, киваючи головами зі жахом. Раптом, з усіх боків вибухнули постріли. Селяни з трьох сіл, зранку таємно мобілізовані, чекаючи на вихід ескадрону, не задовольнилися блискавичним знищенням двору. Сховані в огорожах, чекали, поки солдати злізуть з коней і розпорошаться по руїні; сподівалися тоді легко їх розгромити.
Розрахунок, хоча добре обміркований, підвів. На постріли відповіли моментально постріли. Захищені стінами улани не шкодували куль, а цілили краще за селян. Почалася запекла, двогодинна боротьба, завершена повною перемогою уланів. Кілька десятків селян впали пораненими, решта, кидаючи зброю, втекла в паніці. [сс. 148 – 149]
(…) Менш ніж за два тижні пізніше, 23 листопада (1918 р., прим. ХКГ), селяни з околиць Грицева підняли бунт і заарештували всіх “панів” у радіусі кількох верст. Ув’язнених привезли до Грицева і замкнули в одній великій залі, у просторому палаці графів Грохольських, – а чотири тисячі з гаком озброєних селян стали під зброєю навколо палацу, чекаючи подальших наказів. Кількість ув’язнених сягала тридцяти: самі представники устрою “поміщицького”, від власників і більших адміністраторів починаючи, аж до звичайних економів, а навіть польових. Три довгі доби вони перебували в порожній залі розбитого палацу, з тупою резигнацією очікуючи страшної смерті.
Селяни, що стояли на варті, не давали їм жодної їжі, але зате не шкодували постійних докорів і образ. Ображаючи безжально, з задоволенням описували численні тортури, які мали бути завдані в’язням перед смертю.
“Коли ж почнеться забава?” питали їх міцніші нервово.
“Коли вас всіх приведуть, – ще нам батька бракує”…
Страшна одна гекатомба “поміщиків”, потворна гра, що народилася в жорстокій, запашеній Сходом уяві російського натовпу, не мала бути здійснена. Четвертого дня, перед полуднем, навколо Грицева раптом заревли гармати, і серця тридцяти засуджених затрепетали в гострому спазмі, а потім завмерли в очікуванні. Німці йшли на допомогу… Селяни, що стояли на варті, схопилися за ножі, кричачи: “Спершу виріжемо вас всіх!” Але і в’язнів залишила резигнація, вони взялися з селянством за бари. Під вікнами пролітали в паніці натовпи: “Рятуй, хто в Бога вірує!”
Охоронці кинули ножі і втекли. Чотиритисячна банда, раптово застигнута, не намагалася захищатися. З диким виттям, під вогнем кулеметів розбіглася на всі боки; багато потонули в ставку. В’язні були врятовані. [сс. 259 – 260]
На основі:Пожежа – спогади з Волині 1917-1919
Зофія Косак-Щуцька
Краківське Видавниче Товариство Краків 1922