Розташоване мальовничо над річкою Ушкою, притокою Ушиці, село Покутинці спочатку входило до складу маєтків барського староства.
Наприкінці XVIII ст. воно мало бути у володінні Хуміцьких гербу Юноша, могутньої подільської родини, потім Кузерів, а в 1820 р. і пізніше Ігнатія Черкаса гербу Єліта, хорунжого белзького. Окрім Покутинців, до нього ще належали Воньковецький Майдан Воньковецький і Висока Гребля. Про родину Черкасів, автохтонного походження, відомо небагато. У 1509 р. на історичній арені з’являється Івашко Черкас, королівський дворянин. Живуча в середині XVII ст. Барбара Черкасівна була заміжня за Теодором Хуміцьким. Габріель Черкас, напевно вже полонізований, у 1682 р. обіймав посаду підчашого мєльницького. Найімовірніше, його нащадком був згаданий Ігнатій Черкас. Він мав сина Людвіка, який у 1844 р. легітимізувався з шляхетства подільської губернії. У другій половині XIX ст. Покутинці купив Владислав Грохольський гербу Сирокомля, одружений з Марією з Рогозинських. Останнім власником цього маєтку, площа якого у 1917 р. охоплювала 1710 десятин землі, був його син – Йосип Грохольський (1876 – 1949), одружений з Марією Модзелевською.
Ігнатій Черкас, якщо не хтось з його попередників, побудував у Покутинцях великий, мурований, одноповерховий двір, який існував там до кінця першої світової війни. Він стояв на підмурівці у формі подовженого прямокутника. Трохи вища, центральна, тривісна частина його фасаду з тринадцятьма широко розставленими осями, виділена пілястрами, акцентувалася портиком з двох пар тосканських колон, встановлених на підвищеній на три сходинки кам’яній терасі. Колони підтримували трикутний, гладкий фронтон, підкреслений лише внизу широким профільованим карнизом. Цей класицистичний двір отримав також невеликі неоготичні акценти у вигляді стрілчастого завершення вікон по обидва боки головних вхідних дверей. Уся будівля мала гладко тиньковані фасади, прорізані невеликими прямокутними віконними отворами, обрамленими вглиб профільованими рамами. Столярка вікон походила вже з другої половини XIX ст. Монотонний садовий фасад не мав жодного акценту. Його оживляло лише трохи інше розташування вікон, з яких чотири були з’єднані парами. У центральній частині, відповідній до фронтового портика, там знаходилася низька тераса. Об’єм двору завершував дуже виразний, профільований підкарнизний карниз. Дім мав гладкий чотирисхилий дах, колись гонтовий, пізніше покритий бляхою.
Інтер’єр містив понад двадцять кімнат, з великою сінню з боку портика і ще більшим салоном чи радше подовжньою залою, розташованою посередині садового трактату.
Усі приміщення були пофарбовані гладко. Дубова підлога, укладена у великі квадрати, знаходилася лише в кількох представницьких кімнатах. Збереглося до останніх часів також кілька мурованих камінів.
Оскільки Грохольські придбали Покутинці з порожнім домом, лише частково змогли його облаштувати старими меблями, що не сягають далі першої половини XIX ст. Вони зібрали також трохи картин та інших творів мистецтва, а також невелику бібліотеку. Найцінніші родинні пам’ятки зберігалися, однак, в інших, старіших родинних резиденціях.
Безпосередньо біля головного житлового будинку з його лівого боку стояла розташована до нього поперечно не дуже простора офіцина, з фасадами, розчленованими вертикально широкими лізенами, накрита гладким двосхилим дахом. Вона містила кухні, комори і кімнати для служби. Як дім, так і офіцина стояли серед великого, багатогектарного ландшафтного парку з чудовими зразками старих листяних та хвойних дерев. Безпосередньо перед вікнами двору на довгих клумбах росли високостовбурні троянди, на них і навколо портика влітку також розміщували декоративні рослини, вирощені в оранжереї. Ні перед домом, ні поза ним у Покутинцях не було традиційних, відкритих газонів. Широкий вільний простір залишили лише для під’їзду і навколо двору.
Гордістю цієї скромної резиденції була довга і широка в’їзна алея, обсаджена старими липами.
Роман Афтанази “Історія резиденцій на колишніх окраїнах Речі Посполитої”