III сілезьке повстання

ГАЗЕТА ВИБОРЧА

Володимир Каліцкі 2 травня 2005 р.

На світанку страйк паралізує Верхню Сілезію. Стоять усі промислові підприємства. Рішення про страйк і про початок вночі вже третього сілезького повстання було прийнято позавчора на таємному зібранні представників польських політичних угруповань, профспілок і командування військової конспірації. Войцех Корфанти, польський комісар плебісциту і беззаперечний лідер сілезьких поляків, таємно дізнався цього дня, що Міжсоюзницька комісія, яка наглядала за плебісцитом, вирішила віддати більшість спірних територій Німеччині.

Виють фабричні сирени, дзвонять церковні дзвони. Польські сілезці виривають один у одного з рук вчорашній номер “Gońca Śląskiego”, пресового органу Польського комісаріату плебісциту. З люттю коментують інформацію газети про ухвалу німецьких промисловців, які нібито вирішили, що у випадку передачі Польщі Верхньої Сілезії знищать там усі фабрики та шахти.

Хоча політичне рішення про початок повстання було прийняте на позавчорашньому зібранні керівництв цивільної та військової конспірації, хоча присягнуті повстанці вже понад 20 годин дістають зі схованок зброю і таємно переносять її в райони концентрації ударних підрозділів, формальний наказ про початок збройної боротьби має підписати Войцех Корфанти. Пізно вранці підполковник Мацеї граф Мельжинський, головний командувач військової конспірації на Сілезії, виходить зі свого кабінету в похмурій будівлі битомського готелю Ломніц. У готелі знаходиться штаб польського Командування оборони плебісциту, тут проживають польські політики. Пплк Мельжинський несе папку з найважливішим у його багаторічній військовій кар’єрі документом – наказом про початок повстання. За полковником йдуть начальник повстанського штабу майор Станіслав Ростворовський і перший оперативний офіцер пор. Ремігіуш граф Грохольський.

Пплк Мельжинський у супроводі офіцерів входить до просторого кабінету Войцеха Корфанти. Крім господаря, там знаходиться один із друзів і найближчих співпрацівників Корфанти, адвокат Константи Вольний. Протягом довшої хвилини панове обговорюють, як після вибуху боїв зміниться політична ситуація. Нарешті пплк Мельжинський відкриває папку і подає текст наказу для підпису. Але вага відповідальності несподівано паралізує Корфанти. З пером у руці він завмирає над аркушем паперу. Здивований пплк Мельжинський, який чудово знає, що вже немає зворотного шляху, наказує мйр. Ростворовському і пор. Грохольському скласти детальний звіт про підготовку до бою. Корфанти продовжує дивитися, як паралізований, на аркуш з наказом. Нестерпну тишу перериває Константи Вольний: “Войтек, якщо ти сказав а, скажи і б!”.

Корфанти підписує. Через годину він депешує до прем’єра Вінценти Вітоса: “У зв’язку зі станом справ і величезним розчаруванням народу я не здатен більше виконувати своє головне завдання, а саме підтримувати лад і порядок на території плебісциту. З цієї причини я цим подаю у відставку з посади комісара плебісциту, підкреслюючи, що всі спроби відмінити моє рішення залишаться безуспішними”. Подавши у відставку з посади, авторизованої Варшавою, Корфанти політично страхує владу Республіки.

Але польський уряд за будь-яку ціну хоче уникнути збройної конфронтації. Політики і військові вважають, що повстання погано підготовлене, а початок боїв загрожує інтервенцією німецької армії.

Телефон з Варшави до готелю Ломніц. Прем’єр Вінценти Вітос передає Корфанти офіційну позицію, зайняту урядом на сьогоднішньому таємному засіданні: “Уряд категорично виступив проти початку повстання”. Корфанти, який момент вагань над аркушем з наказом вже позаду, твердо відповідає прем’єру, що повстання вже не можна відмінити. Його не зворушує навіть аргумент Вітоса, що проти боротьби виступає також начальник держави Юзеф Пілсудський.

Незадовго до 19 години Корфанти ще раз депешує до Вітоса. Передає сприятливу інформацію, що головнокомандувач військ міжсоюзницьких на Сілезії француз генерал Гратієр явно не має нічого проти збройної акції поляків. Крім того, Корфанти просить підтвердження відставки з посади комісара плебісциту.

Телеграма Корфанти приземляється на столі, за яким радяться міністри. Постійно спалахують суперечки і сварки. Представник Національної Робітничої Партії Ян Янковський вимагає підтримки урядом збройної акції на Сілезії, але міністри врешті-решт приймають рішення, яке закликає Корфанти запобігти повстанню. Прем’єр Вітос виходить до свого кабінету і дзвонить Корфанти. “Я раб подій” – чує від нього. Вітос повертається до зали засідань уряду. У цій ситуації міністри голосують за проведення дипломатичної акції, яка підтримує повстання.

А повстанці вже збираються. Разом з ними приходять неприсягнуті сілезці, вимагають зброї. Через три-чотири години вони вирушать у бій, але в багатьох таємних точках концентрації атмосфера нагадує недільні пікніки. Добровольці розпалюють багаття, співають пісні. Офіцери з труднощами наводять військовий порядок.

У цей час кількаосібні диверсійні групи Командування деструктивних підрозділів польської конспірації розпочинають акцію “Мости”. Від її успіху залежить майбутнє повстання. Йдеться про знищення мостів на Одері і таким чином відрізання німецьких сил на правому березі від постачання і підтримки з глибини Німеччини. Ключове значення має міст у Щепановіцах під Ополем довжиною 200 метрів. Командування акцією у Щепановіцах особисто бере на себе начальник деструктивних підрозділів капітан Тадеуш Пущинський “Вавельберг”. Після сутінків з підлоги в стодолах Дамбонів і Бясів диверсанти дістають шнури, запали і 320 кг потужної вибухівки – мелініту. Достатньо, щоб підірвати два гранітні, три метри товсті стовпи мосту.

Але сапер Віктор Вєхачек несподівано виявляє, що кількаметровий довгий повільнопальний шнур Бікфорда майже весь намок. Що робити? На два заряди шнура не вистачить. “Вавельберг” вирішує, що потрібно підірвати хоча б один стовп, але добре, за допомогою всіх 320 кг мелініту. Але як? Вибух такої великої кількості мелініту, ініційований одним детонатором, може розкидати міну, перш ніж буде підірвана вся вибухівка. А тоді все закінчиться не на руйнуванні прольоту, а на ефектному, але нешкідливому феєрверку. Вєхачек, колишній сапер німецької армії, одразу ж конструює в стодолі спеціальний детонатор. У бляшану коробку вкладає весь запас кількасот запалів з гримучою ртуттю і додає ще 10 кг мелініту. Має спрацювати. Є лише одна проблема – навіть найменший струс викличе вибух запалів і детонатора.

Загін “Вавельберга” в темряві крадеться в напрямку мосту. Кожен молиться, щоб той, хто несе детонатор Вєхачек, не спіткнувся або не чхнув. За чверть до півночі диверсанти мінують середній стовп мосту. Кріплять на ньому 50-кілограмові ящики з мелінітом, а посередині Вєхачекову коробку з гримучою ртуттю.

Коли Вєхачек в темряві закінчує кріпити сухий відрізок шнура, на столі командувача повстанських військ полк. Мельжинського дзвонить телефон. З Варшави. Полк. Богуслав Мєдзінський за наказом начальника генерального штабу ген. Владислава Сікорського намагається змусити відмінити повстання.

“Збройного повстання я не можу зупинити” – відповідає пплк Мельжинський.

Під мостом у Щепановіцах Вєхачек запалює шнур. У цей момент патруль, що охороняє міст, піднімає тривогу. Поляки відскакують у чагарники. Момент очікування і – нічого. Тиша. “Вавельберг” разом з Вєхачеком і 18-річним шахтарем Германом Юржицою, учасником обох попередніх повстань, повертаються під стовп. Півметра від детонатора згас шнур. “Вавельберг” і Вєхачек відступають, Юржиця запалює недопалок шнура ще раз і тікає що є сили. Потужний вибух. Велике прольотне полотно велично падає на землю.