Strzyżawka

Бачили старого гетьмана Калиновського, як той козаків тут громив. Чули пісню Конфедератів Барських, що з піснею і славою Марії йшли тут у змагання з переважаючою силою москалів. Чули сурми бойові і брязкіт зброї загонів Костюшка і князя Юзефа.

Той лицар без плями тут свої полки козаків формував, тут ставав під своєю хоругвою і тут йому вірні козаки волали “Батьку Йосипе, на гармати веди”.

Настали потім для Стрижавки часи затишшя, часи роботи на полі і чекання кращого завтра.

Найдовше тут тривав тоді Тадеуш граф Грохольський.

Це був людина благородна, господар дбайливий і художник маляр великої міри.

Він навчався малярства в Італії та у Бонна у Парижі. Залишив пейзажі та портрети. Малював також разом з графинею Дзядзінською фрески в Голухові Чарторийських. Графиня Зофія Грохольська, дружина графа Тадеуша і граф Ремігій, Генрік і Ксаверій – нинішні власники Стрижавки.

–

Стрижавка є місцевістю, розташованою чудово на пагорбі, прямо при впадінні в Буг річки з тією ж назвою, що й містечко. Згідно з документами, що походять з XV ст., які перед першою світовою війною зберігалися в зборах тамтешнього двору, в описі міста “Стрижавка” згадувалося, зокрема, про те, що тодішнім власником навколишніх земель був якийсь Дмитро Стрижавський.

Згідно з тим же джерелом, там пізніше мало бути шість чи навіть сім уніатських церков, а за версту від міста, на високій гранітній скелі, що врізається в річку Буг, стояв великий монастир Василіанів.

Після Дмитра Стрижавського наступними спадкоємцями Стрижавки були Любомирські, а потім Потоцькі. Від Антонія Потоцького цю маєтність набув Михайло з Грабова Грохольський гербу Сирокомля (нар. у 1705 р.), син Людвіка, чашника добжинського і Юстини з Леневичів гербу Правдзиц, регіментар партії української, суддя земський брацлавський, посол на сейм, фундатор костелу і монастиря оо. Домініканців у Вінниці (1758) та каплиці в Терешках. Він походив з родини, яка переселилася вже на початку XVI ст. з Сандомирського на Волинь, а в другій половині XVIII ст. також і на Поділля.

Михайло Грохольський вже мав на Волині Гриців і Терешки, а на Поділлі Стрижавку. Після дружини, Анни з Радзимінських гербу Любич, дочки Михайла, чашника чернігівського і Маргарити Камінської гербу Слеповрон, отримав ще Пітничани і Вороновицю в пов. брацлавському. Вони дісталися їй після бездітної смерті її єдиного брата, Марціна Радзимінського. Таким чином, фортуна Грохольських зазнала подальшого, дуже значного збільшення. Хоча як ключ пітничанський, так і вороновицький виявилися надмірно закладеними, після багаторічних зусиль вдалося їх очистити від застав і зобов’язань.

Михайло з Грабова Грохольський поділив свої обширні волинські та подільські маєтки між двома синами таким чином, що Стрижавку і Пітничани на Поділлі, а Губчу на Волині отримав Марцін, воєвода брацлавський, кавалер Ордена Св. Станіслава, решту ж – Францішек, мечник в. коронний.

Воєвода Марцін Грохольський (1727-1807), одружений з Цецилією з Холоневських гербу Корчак, дочкою Адама і Саломеї з Кантських гербу Брохвич, окрім маєтків отриманих після батька мав ще Гриців, Саборів, Сорочин, Степанівку, Вороновицю, Судилків, Коломийовку, Михайлівку і Стадницю. Ці обширні маєтки він поділив між п’ятьма синами, з яких Ян Дуклан отримав Судилків, Михайло, староста звіногродський – Пітничани, Людвік – Гриців, Адам загинув героїчною смертю при боці Костюшка під Мацеєвицями, Стрижавка ж дісталась в цьому поділі Миколі Грохольському, маршалку шляхти, а потім губернатору подільському.

Микола Грохольський (1782 – 1864), одружений з Емілією з Холоневських, в історії Стрижавки залишився найтриваліше. Він заснував там католицький костел і палац. Крім того, він збудував ще монастир для сестер візиток в Кам’янці-Подільському.

Єдина дочка Миколи і Емілії Грохольських – Марія, вийшовши заміж за Войцеха Дзержикрай – Мораського гербу Наленч принесла йому в посаг зокрема і Стрижавку. Коли ж Марія з Грохольських Мораська померла молодою, вдовець же прийняв священичі обітниці, Стрижавку успадкував наймолодший з трьох синів – Йозеф Дзержикрай – Мораський.

Після короткочасного виходу з рук Грохольських, як резиденція, так і маєтки стрижавецькі зазнали великого занедбання. Власники мешкали деінде. Йозеф Мораський навіть вирішив продати цю маєтність. Згідно з чинними тоді в т.зв. “відібраних провінціях” законами, новим покупцем міг бути тільки росіянин. Справа набула розголосу, а з боку польської громадськості піднялися живі протести. Тоді кузен Мораського, Тадеуш Грохольський, що перебував досі на улюблених малярських студіях у Парижі, де навчався під керівництвом відомого портретиста Леона Бонна, залишив навчання і повернувся на батьківщину, щоб рятувати загрожену переходом у чужі руки батьківщину. Оскільки шлях нормальної купівлі поляком в тодішніх умовах був неможливий, було вирішено підписати обома сторонами контракт шістнадцятирічної оренди, що в суті дорівнювало продажу і купівлі.

Тадеуш Пржемислав Михайло граф Грохольський (нар. 15 V 1839 в Пітничанах – пом. 29 VII 1913 в Стрижавці), син Генрика і Франциски Ксавери з Бжозовських гербу Беліна, одружений з Зофією графинею Замойською (1865 – 1957), дочкою Станіслава і Рози з Потоцьких, взявся енергійно за підняття маєтку з руїни.

Про її масштаби розповідає Едвард Хлопицький, який відвідав Поділля в 1875 р. Він захоплюється, щоправда, надзвичайним розташуванням палацу, що стоїть на вершині, покритій величезними деревами скелі і панує високою колонадою ганку над усією околицею, але його захоплення зменшується в міру ближчого знайомства з територією. Скрізь він бачив сліди повного занедбання, про яке красномовно свідчила навіть “щербата” в’їзна брама.

Незважаючи на плачевний стан Стрижавки, як господарства, так і резиденції, з відбудовою мусив ще Тадеуш Грохольський кілька років почекати. Саме в момент його вступу у володіння маєтком, тобто в 1877 р., царський уряд орендував всю будівлю під шпиталь для поранених ворожих полонених, що надходили з території боїв у російсько-турецькій війні. До реставрації цієї прекрасної будівлі, повної на той час руїн, пилу і комах, можна було взятися лише в 1880-х рр. XIX ст. Відбудовуючи Стрижавку, мусив Тадеуш Грохольський боротися одночасно протягом 30 років як з Йозефом Мораським, який, розтративши інший маєток, вимагав через певний час доплати, так і з офіційними російськими чинниками, які намагалися його зі Стрижавки вигнати. Ця боротьба була виграна ним лише завдяки втручанню друга з молодих років, міністра двору бар. Фредерікса у царя. Працюючи над відбудовою господарства і дому, багато часу присвячував також Тадеуш Грохольський суспільній роботі, зокрема як віце-президент Подільського сільськогосподарського товариства, а спільно з братом Станіславом організовував селянський банк тощо. Багато також малював. Його улюбленими темами були жанрові сцени, релігійні картини і портрети. Він також копіював шедеври європейського живопису.

Палац стрижавецький, збудований Миколою Грохольським у 1806 – 1811 рр. за проектом невідомого, на жаль, архітектора, піднімався – як вже згадувалося – на високій кам’яній скелі, що стоїть прямо над рікою Буг, серед обширного ландшафтного парку. Від тракту, обсадженого з обох сторін величезними надвіслянськими тополями, що вів з Вінниці до Калинівки і далі, до Козятина та Бердичева, з’їжджали до двору вліво, через високий і довгий міст на Бузі.

Далі дорога вела під досить високу гору, на якій по правій стороні стояла католицька церква, по лівій же господарські будівлі, разом з садом оточеним високим муром. Потім, роблячи два повороти під прямим кутом, алеєю обсадженою старими липами, в’їжджали на передпалацовий двір. По правій стороні алеї минали склад і комору, далі оранжерею і корівник з розташованим за ними овочево-фруктовим садом, по лівій же стороні дровітню, стайню, возовню, офіцину і т.зв. “стару кухню”.

Палац, що стояв навпроти вильоту липової алеї, на протилежній стороні великого, прямокутного двору, мав план короткої підкови. З західної сторони, тобто від під’їзду, був будівлею одноповерховою, з п’ятиосьовою середньою частиною підвищеною на низький поверх, з східної ж двоповерховою, також з поверхом. У п’ятнадцятиосьовій фасаді палацу домінував розташований при двоповерховій частині шестиколонний портик у великому порядку. Всі колони, встановлені на низькому терасі, були оснащені іонічними капітелями. Крайні мали, однак, квадратний переріз, інші ж круглий. Колони несли антаблемент, оточений знизу широким профільованим карнизом, а посередині, тільки з фронту, фризом, складеним з розет. Весь портик обіймав навколо вінчаючий карниз з кронштейнами. У замкнутій його прямокутній, вигнутій посередині розгорнутим кутом стіні аттиковій було розташовано штукатурки, що зображували роги достатку, рослинні в’юнки і розети, а на їх фоні овальну, оточену лавровим вінком щит гербовий з Сирокомлею фундатору палацу і Корчаком його дружини. Над ними додано пізніше дев’ятипалкову графську корону. Увійняті в вузькі обрамлення головні вхідні двері та чотири, поділені на десять квадратів вікна, обійняті рамами портика, мали трикутні фронтони, спираючись на консолях, натомість вікна поверху мали лише обрамлення з легким підкресленням лав. Кондикції відрізка портикового розділяла гладка опояска. Над нею виступав ряд коротких кронштейнів, на яких було встановлено вузький балкон. Стеля портика була поділена на п’ять полів і оздоблена великими розетами. Пластичний декор двоосьових бокових крил, як і трьохосьових частин фасаду між ними і портиком, мало чим відрізнявся від декору двоповерхової частини. Тільки вікнам, форми і розміру ідентичним, дано фронтони не трикутні, а горизонтальні, також спираючись на консолях, а гладко тиньковані стіни були увінчані карнизом з кронштейнами.

Значно величніше виглядала східна фасада палацу, звернена в бік ріки Буг. Вона не мала бокових крил, але на п’яти середніх осях її акцентував розчленований коринфськими пілястрами ризаліт з триповерховим портиком.

Коринфські колони у великому порядку, спиралися на покриті тиньками боніованими аркадами, розташованими при підземеллі.

Терасу над аркадами обіймала кована, залізна балюстрада. Декор відрізка з ризалітом на кутах, обійнятих пілястрами, був схожий на декор портика з боку під’їзду. Тільки вікна середньої кондикції замінено тут на портфенетри, що виходять на обширну терасу під колонадою, звідки милувалися особливо красивим видом на розлив ріки і околицю за нею. Портик садовий увінчував фронтон трикутний, обійнятий кронштейнами. Його тимпанон покривали також штукатурки з мотивом головним овальної щита гербової. Підземелля бокових відрізків, з вікнами меншими, поділеними на вісім квадратів, мало тиньки жолобчасті, а верхня кондикція – гладкі. Подібно виглядали також трьохосьові фасади бокові, південна і північна. Кондикції розділяли горизонтально гладкі опояски здвоєні, а також вузький карниз, що йшов під підвіконнями вікон високого поверху. Всі фасади увінчував карниз з кронштейнами. Середню частину палацу покривав гладкий, гонтовий дах двосхилий, бокові ж сплощений трисхилий, схований за обіймаючою весь дім навколо аттикою з трилками.

Головна кондикція житлово – представницька мала після перебудови все ще двотректовий план, але досить складний, без збереження симетрії, з численними коридорчиками, сіньми, ванними кімнатами тощо. Також декор окремих кімнат був різноманітний, від скромного до вишуканого. У всіх були паркетні підлоги гладкі, найчастіше ж укладені з кількох видів деревини у геометричні візерунки. Високі, двостулкові двері з панелями покривав білий лак або темна політурка. Увійняті в рами панелі верхні і нижні прикрашали різьблені вінці овальні. У багатьох приміщеннях стелі спиралися на фасети або на кронштейни. Деякі печі мали оригінальну, рідко зустрічаючуся форму.

До внутрішнього простору палацу входили через великий, освітлений двома вікнами передпокій. Тут, навпроти входу, були засклені двері, а за ними спіральні сходи, що вели до підземелля або на поверх. Над дверима висіли мисливські трофеї у вигляді голови дикого кабана, старих рушниць, списів, мисливських труб та ін. Поблизу розташовано годинник, що регулював життя всього дому. Над двома низькими печами висіли картини на тему “мертвої природи”. На одній з них були троянди, на іншій фрукти. Ліву стіну прикрашали портрети Михайла Грохольського і його дружини Анни з Радзимінських, пензля невизначеного. З меблів у передпокої були дві скрині, з яких одна, відповідно закрита на день, вночі служила як ліжко для чергового козака. На другій скрині, що стояла посередині, лежала дерев’яна коробка з шашками, призначеними для розваги палацових козаків. Інші меблі, тобто лави і важкі, дубові крісла, походили зі школи паробків у Подзамчі, маєтку Замойських.

З сіней направо входили до так званої “першої кімнати”, одне вікно якої було ще в рамках портика, друге ж у частині партеровій. Ця кімната, з стелею на фасеті і підлогою, укладеною у маленькі квадрати, була в світлій тональності, служила як бібліотека. Навколо стін стояли там не дуже високі, засклені шафи з книгами, над ними ж і на всіх вільних просторах висіли родинні портрети і мініатюри.

Середину кімнати займав стіл з округленими кутами, покритий зеленим сукном, та крісла з вигнутими підлокітниками. З стелі звисала емпірська люстра, виконана з бронзи. На шафах стояли бюсти з білого мармуру.

Безпосередньо до бібліотеки прилягала також двовіконна, ідентичної форми і розмірів кімната господаря дому. Вузький, результат перебудови коридор, що проходив поперек палацу, вже в його частині, виступаючій крилом, відділяв середню частину дому від чотирьох кімнат, розташованих вздовж його південної стіни.

Давні дві кімнати, розташовані по лівій стороні передпокою, відповідники бібліотечної і господаря дому, були перероблені на три менші, гостьові. Поділу зазнало також все ліве крило дому.

Представницький ряд, з амфіладним планом дверей, розташовувався у східному тракті, який змінами був уражений в значно меншому ступені.

Весь центр займала там велика, виступаюча ризалітом бальна зала, від стін, покритих білим, полірованим стуком, звана “білою”.

Вона була в принципі прямокутна, але цікаво спроектована стеля створювала враження овальної. Середня, трьохосьова частина зали мала висоту двох кондикцій і стелю плоску. Понад трьома портфенетрами, що вели на терасу, були ще вгорі три вікна квадратні. Обидві бічні частини мали склепіння напівкругле, без верхніх вікон. Середню стелю плоску декорувала велика розетка, чотири розетки ж значно менші. Всі вони були виконані зі стуку білого. Склепіння напівкруглі покривали штукатурки з характером рослинної гротески, також з розетами, обійняті в широкі, гладкі рами у формі трапецій. Антаблемент і фасети склепінь, складені з фризу також на тему рослинної гротески, обіймав знизу карниз профільований, зверху – з кронштейнами. Антаблемент спирався на чотирьох напівколонах коринфських. Велике прямокутне поле над карнизом з кронштейнами, навпроти верхніх вікон, заповнювала композиція стукатурна, здається зі сценами з життя стародавніх. Обидва внутрішні кути зали розчленовані були двома панелями, обійнятими з боків у рами пілястрів, пов’язаних угорі напівкруглими карнизами профільованими. Підлога утворювала геометричний візерунок.

Зала “біла” ймовірно не була завершена остаточно фундатором палацу. Наприклад, не мала каміна, відповідних люстр, для яких було підготовлено розетки на середній стелі, ані настінних бра. Цей брак був заповнений величезним павуком на 365 свічок, зробленим винахідливо з ряду дерев’яних, різної величини, на біло лакованих обручів, покритих бляшаними, позолоченими листками. Цю люстру виготовив місцевий столяр домашній за задумом Станіслава Грохольського, як подарунок на весілля його брата Тадеуша з Зофією графинею Замойською. Ця зала до кінця не мала також відповідного для неї облаштування. Стояли там по кутках величезні, пізні бідермаєрські дивани з махагона, а перед ними в тому ж стилі утримані столи і крісла. Останнім часом зала “біла” служила як центр родинного життя. Тут їли як сніданки, так і обіди та вечері, а також виконували з молоддю уроки. Тут також стояв старий фортепіано.

По північній стороні бальної зали також була прямокутна, але значно менша, з трьома вікнами зала “блакитна”. Вели до неї, в темній тональності утримані, багатою інтарсією двері.

Свою назву вона завдячувала, звичайно, такого ж кольору стінам, викладеним стуком. Стелю цієї зали покривали штукатурки білі. Підлога також мала геометричний візерунок, але інший, ніж у залі “білій”.

У двох кутах, протилежних вікнам, були тут склепінчасті ніші, а в них квадратні печі, складені з двох кондикцій: нижньої з більшим перерізом і верхньої з меншим. Обидві увінчували великі вази з ручками. Облаштування рухоме зали “блакитної” складалося зі столу, дивана і крісел, виконаних з махагона.

Посередині стояв величезний, старомодний більярд. Цю залу використовували рідко. Кутова північно-східна кімната служила як житлова, так само як інші, розташовані також уздовж північної стіни.

Також красиві двері, як до зали “блакитної”, вели з зали “білої” в напрямку південному, до сусіднього салону, якому не надали жодної назви. Його стеля спиралася не на фасеті, а на карнизі з кронштейнами, обійнятому угорі і знизу вузькими смугами штукатурки “в очі волячі”. Тут були два, вбудовані в стіни, прямокутні, увінчані профільованим карнизом печі, покриті темним малюнком з фігуральними мотивами, а також класицистичний камін з білого мармуру, декорований барельєфами і бронзами. Підлога складалася з великих, світлих квадратів, замкнених вузькими, темними рамами.

З прикрашеної невеликою розеткою стелі звисала бронзово-кришталевий люстра. Облаштування складалося головним чином з м’яких меблів кінця XIX ст. і кількох махагонових комод і шафок. Вирізнялася серед них міжвіконна консоль, автентична Буле, та маленький столик у стилі Людовика XV, багатий інтарсією і декорований бронзами.

У салоні зібрано також багато творів мистецтва. Серед них одне з чільних місць займав портрет Миколи Грохольського, фундатору палацу і костелу, намальованого а ля Байрон Йозефом Олешкевичем. Значну частину іншої стіни займав великий італійський вишивка XVI ст., виконана на шовковому полотні. Її візерунок зображував чорного орла з розпростертими крилами, що тримає в кігтях корону. Нижче, серед стилізованих рослинних мотивів, видно було мушлю серед фруктів. Цю вишивку отримав Тадеуш Грохольський від матері Цецилії Холоневської, настоятельки сестер візиток у Кам’янці-Подільському. Над дверима, що вели до бібліотечної кімнати, висіла картина Рози Бонер Оранка.

Поруч, на колоні стояла бронза Михайло Архангел, що скидає дракона, а на розміщеній між вікнами консолі бюст Юлії з Грохольських Понятовської, виконаний з білого мармуру, на жаль, невідомо чиєї роботи. Над каміном висіло дзеркало в позолочених рамах. Карниз каміна прикрашав вісімнадцятого століття годинник в обрамленні з позолоченої бронзи і з подібного матеріалу виконані канделябри.

Поруч з салоном знаходилася одновіконна кімната, звана купальною. Там стояла велика мармурова ванна. Ця кімната служила як перехідна з салону до кутової південно-східної, зі стінами, викладеними однорідним стуком салатовим, що була спальнею господині дому. Чотири на той же колір стуковані, але злегка жилковані іонічні колони, спиралися на чорних квадратних базах, відділяли одну третину, задню частину кімнати від передньої, утворюючи таким чином альков.

Декорована штукатурками стеля спиралася на фасеті, складеній з карнизу кубічного, обійнятого у смуги “в очі волячі”. Кілька десятків сантиметрів нижче кімнату обіймав ще широкий карниз профільований, також з бічними смугами “в очі волячі”.

При одній з бічних стін знаходився камін з білого мармуру. Підлога паркетна мала якийсь візерунок. Під час перебудови спальної кімнати її архітектура була частково порушена через відрізання задньої частини на вузький коридорчик, який починався при фронтовій житловій кімнаті господаря дому.

І тут також господарі дому зібрали багато цінних предметів. До них належало передусім розміщене в алькові велике ліжко Буле, подароване княгинею Марією з Грохольських Чарторийською брату Станіславу. Над ним, обрамлений у золоті рами, висів вишитий гобеленовий образ, що зображував Вознесіння Матері Божої, виконаний сестрами візитками у Кам’янці-Подільському. Крім того, кімнату прикрашало ще кілька інших картин. З меблів тут стояли ще дві ебенові шафи з бронзовими декораціями, великий махагоновий стіл, маленькі круглі столики і імперські крісла з махагона, оббиті дамастом у квіти. На каміні розміщено голівку з бронзи, домніманий образ Орлятка і бронзові канделябри, що зображували клякаючих ангелів, що тримають у руках вази. Це мало створювати враження, ніби вони доливають оливи до ламп.

На низькому поверсі, з боку фронтового портика, знаходилася посередині прямокутна зала з трьома вікнами і дверима на балкон, а по боках дві одновіконні кімнати, що служили як житлові. Всі вони, з декором скромним, облаштовані були зручно і сучасно.

У палаці стрижавецькому знаходилося також багато творів мистецтва, зібраних головним чином у представницьких кімнатах, які часом, однак, переміщували. Особливо цікавою була галерея картин на різну тематику, найчастіше ж портретну. Окрім вже згаданих, були серед них твори: Портрет чоловіка в крезі з мереживами, приписуваний Ван Лоо, Свята Цецилія, що грає на органах в оточенні ангелів Рубенса, Мати Божа з Дитятком Ісусом на руках Карло Маратті, Іспанська дама в мереживному комірі Суттерманса, а серед зображень: короля Станіслава Августа (Марчелло Баччареллі),

Бачили старого гетьмана Калиновського, як той козаків тут громив. Чули пісню Конфедератів Барських, що з піснею і славою Марії йшли тут у змагання з переважаючою силою москалів. Чули сурми бойові і брязкіт зброї загонів Костюшка і князя Юзефа.

Той лицар без плями тут свої полки козаків формував, тут ставав під своєю хоругвою і тут йому вірні козаки волали “Батьку Йосипе, на гармати веди”.

Настали потім для Стрижавки часи затишшя, часи роботи на полі і чекання кращого завтра.

Найдовше тут тривав тоді Тадеуш граф Грохольський.

Це був людина благородна, господар дбайливий і художник маляр великої міри.

Він навчався малярства в Італії та у Бонна у Парижі. Залишив пейзажі та портрети. Малював також разом з графинею Дзядзінською фрески в Голухові Чарторийських. Графиня Зофія Грохольська, дружина графа Тадеуша і граф Ремігій, Генрік і Ксаверій – нинішні власники Стрижавки.

–

Стрижавка є місцевістю, розташованою чудово на пагорбі, прямо при впадінні в Буг річки з тією ж назвою, що й містечко. Згідно з документами, що походять з XV ст., які перед першою світовою війною зберігалися в зборах тамтешнього двору, в описі міста “Стрижавка” згадувалося, зокрема, про те, що тодішнім власником навколишніх земель був якийсь Дмитро Стрижавський.

Згідно з тим же джерелом, там пізніше мало бути шість чи навіть сім уніатських церков, а за версту від міста, на високій гранітній скелі, що врізається в річку Буг, стояв великий монастир Василіанів.

Після Дмитра Стрижавського наступними спадкоємцями Стрижавки були Любомирські, а потім Потоцькі. Від Антонія Потоцького цю маєтність набув Михайло з Грабова Грохольський гербу Сирокомля (нар. у 1705 р.), син Людвіка, чашника добжинського і Юстини з Леневичів гербу Правдзиц, регіментар партії української, суддя земський брацлавський, посол на сейм, фундатор костелу і монастиря оо. Домініканців у Вінниці (1758) та каплиці в Терешках. Він походив з родини, яка переселилася вже на початку XVI ст. з Сандомирського на Волинь, а в другій половині XVIII ст. також і на Поділля.

Михайло Грохольський вже мав на Волині Гриців і Терешки, а на Поділлі Стрижавку. Після дружини, Анни з Радзимінських гербу Любич, дочки Михайла, чашника чернігівського і Маргарити Камінської гербу Слеповрон, отримав ще Пітничани і Вороновицю в пов. брацлавському. Вони дісталися їй після бездітної смерті її єдиного брата, Марціна Радзимінського. Таким чином, фортуна Грохольських зазнала подальшого, дуже значного збільшення. Хоча як ключ пітничанський, так і вороновицький виявилися надмірно закладеними, після багаторічних зусиль вдалося їх очистити від застав і зобов’язань.

Михайло з Грабова Грохольський поділив свої обширні волинські та подільські маєтки між двома синами таким чином, що Стрижавку і Пітничани на Поділлі, а Губчу на Волині отримав Марцін, воєвода брацлавський, кавалер Ордена Св. Станіслава, решту ж – Францішек, мечник в. коронний.

Воєвода Марцін Грохольський (1727-1807), одружений з Цецилією з Холоневських гербу Корчак, дочкою Адама і Саломеї з Кантських гербу Брохвич, окрім маєтків отриманих після батька мав ще Гриців, Саборів, Сорочин, Степанівку, Вороновицю, Судилків, Коломийовку, Михайлівку і Стадницю. Ці обширні маєтки він поділив між п’ятьма синами, з яких Ян Дуклан отримав Судилків, Михайло, староста звіногродський – Пітничани, Людвік – Гриців, Адам загинув героїчною смертю при боці Костюшка під Мацеєвицями, Стрижавка ж дісталась в цьому поділі Миколі Грохольському, маршалку шляхти, а потім губернатору подільському.

Микола Грохольський (1782 – 1864), одружений з Емілією з Холоневських, в історії Стрижавки залишився найтриваліше. Він заснував там католицький костел і палац. Крім того, він збудував ще монастир для сестер візиток в Кам’янці-Подільському.

Єдина дочка Миколи і Емілії Грохольських – Марія, вийшовши заміж за Войцеха Дзержикрай – Мораського гербу Наленч принесла йому в посаг зокрема і Стрижавку. Коли ж Марія з Грохольських Мораська померла молодою, вдовець же прийняв священичі обітниці, Стрижавку успадкував наймолодший з трьох синів – Йозеф Дзержикрай – Мораський.

Після короткочасного виходу з рук Грохольських, як резиденція, так і маєтки стрижавецькі зазнали великого занедбання. Власники мешкали деінде. Йозеф Мораський навіть вирішив продати цю маєтність. Згідно з чинними тоді в т.зв. “відібраних провінціях” законами, новим покупцем міг бути тільки росіянин. Справа набула розголосу, а з боку польської громадськості піднялися живі протести. Тоді кузен Мораського, Тадеуш Грохольський, що перебував досі на улюблених малярських студіях у Парижі, де навчався під керівництвом відомого портретиста Леона Бонна, залишив навчання і повернувся на батьківщину, щоб рятувати загрожену переходом у чужі руки батьківщину. Оскільки шлях нормальної купівлі поляком в тодішніх умовах був неможливий, було вирішено підписати обома сторонами контракт шістнадцятирічної оренди, що в суті дорівнювало продажу і купівлі.

Тадеуш Пржемислав Михайло граф Грохольський (нар. 15 V 1839 в Пітничанах – пом. 29 VII 1913 в Стрижавці), син Генрика і Франциски Ксавери з Бжозовських гербу Беліна, одружений з Зофією графинею Замойською (1865 – 1957), дочкою Станіслава і Рози з Потоцьких, взявся енергійно за підняття маєтку з руїни.

Про її масштаби розповідає Едвард Хлопицький, який відвідав Поділля в 1875 р. Він захоплюється, щоправда, надзвичайним розташуванням палацу, що стоїть на вершині, покритій величезними деревами скелі і панує високою колонадою ганку над усією околицею, але його захоплення зменшується в міру ближчого знайомства з територією. Скрізь він бачив сліди повного занедбання, про яке красномовно свідчила навіть “щербата” в’їзна брама.

Незважаючи на плачевний стан Стрижавки, як господарства, так і резиденції, з відбудовою мусив ще Тадеуш Грохольський кілька років почекати. Саме в момент його вступу у володіння маєтком, тобто в 1877 р., царський уряд орендував всю будівлю під шпиталь для поранених ворожих полонених, що надходили з території боїв у російсько-турецькій війні. До реставрації цієї прекрасної будівлі, повної на той час руїн, пилу і комах, можна було взятися лише в 1880-х рр. XIX ст. Відбудовуючи Стрижавку, мусив Тадеуш Грохольський боротися одночасно протягом 30 років як з Йозефом Мораським, який, розтративши інший маєток, вимагав через певний час доплати, так і з офіційними російськими чинниками, які намагалися його зі Стрижавки вигнати. Ця боротьба була виграна ним лише завдяки втручанню друга з молодих років, міністра двору бар. Фредерікса у царя. Працюючи над відбудовою господарства і дому, багато часу присвячував також Тадеуш Грохольський суспільній роботі, зокрема як віце-президент Подільського сільськогосподарського товариства, а спільно з братом Станіславом організовував селянський банк тощо. Багато також малював. Його улюбленими темами були жанрові сцени, релігійні картини і портрети. Він також копіював шедеври європейського живопису.

Палац стрижавецький, збудований Миколою Грохольським у 1806 – 1811 рр. за проектом невідомого, на жаль, архітектора, піднімався – як вже згадувалося – на високій кам’яній скелі, що стоїть прямо над рікою Буг, серед обширного ландшафтного парку. Від тракту, обсадженого з обох сторін величезними надвіслянськими тополями, що вів з Вінниці до Калинівки і далі, до Козятина та Бердичева, з’їжджали до двору вліво, через високий і довгий міст на Бузі.

Далі дорога вела під досить високу гору, на якій по правій стороні стояла католицька церква, по лівій же господарські будівлі, разом з садом оточеним високим муром. Потім, роблячи два повороти під прямим кутом, алеєю обсадженою старими липами, в’їжджали на передпалацовий двір. По правій стороні алеї минали склад і комору, далі оранжерею і корівник з розташованим за ними овочево-фруктовим садом, по лівій же стороні дровітню, стайню, возовню, офіцину і т.зв. “стару кухню”.

Палац, що стояв навпроти вильоту липової алеї, на протилежній стороні великого, прямокутного двору, мав план короткої підкови. З західної сторони, тобто від під’їзду, був будівлею одноповерховою, з п’ятиосьовою середньою частиною підвищеною на низький поверх, з східної ж двоповерховою, також з поверхом. У п’ятнадцятиосьовій фасаді палацу домінував розташований при двоповерховій частині шестиколонний портик у великому порядку. Всі колони, встановлені на низькому терасі, були оснащені іонічними капітелями. Крайні мали, однак, квадратний переріз, інші ж круглий. Колони несли антаблемент, оточений знизу широким профільованим карнизом, а посередині, тільки з фронту, фризом, складеним з розет. Весь портик обіймав навколо вінчаючий карниз з кронштейнами. У замкнутій його прямокутній, вигнутій посередині розгорнутим кутом стіні аттиковій було розташовано штукатурки, що зображували роги достатку, рослинні в’юнки і розети, а на їх фоні овальну, оточену лавровим вінком щит гербовий з Сирокомлею фундатору палацу і Корчаком його дружини. Над ними додано пізніше дев’ятипалкову графську корону. Увійняті в вузькі обрамлення головні вхідні двері та чотири, поділені на десять квадратів вікна, обійняті рамами портика, мали трикутні фронтони, спираючись на консолях, натомість вікна поверху мали лише обрамлення з легким підкресленням лав. Кондикції відрізка портикового розділяла гладка опояска. Над нею виступав ряд коротких кронштейнів, на яких було встановлено вузький балкон. Стеля портика була поділена на п’ять полів і оздоблена великими розетами. Пластичний декор двоосьових бокових крил, як і трьохосьових частин фасаду між ними і портиком, мало чим відрізнявся від декору двоповерхової частини. Тільки вікнам, форми і розміру ідентичним, дано фронтони не трикутні, а горизонтальні, також спираючись на консолях, а гладко тиньковані стіни були увінчані карнизом з кронштейнами.

Значно величніше виглядала східна фасада палацу, звернена в бік ріки Буг. Вона не мала бокових крил, але на п’яти середніх осях її акцентував розчленований коринфськими пілястрами ризаліт з триповерховим портиком.

Коринфські колони у великому порядку, спиралися на покриті тиньками боніованими аркадами, розташованими при підземеллі.

Терасу над аркадами обіймала кована, залізна балюстрада. Декор відрізка з ризалітом на кутах, обійнятих пілястрами, був схожий на декор портика з боку під’їзду. Тільки вікна середньої кондикції замінено тут на портфенетри, що виходять на обширну терасу під колонадою, звідки милувалися особливо красивим видом на розлив ріки і околицю за нею. Портик садовий увінчував фронтон трикутний, обійнятий кронштейнами. Його тимпанон покривали також штукатурки з мотивом головним овальної щита гербової. Підземелля бокових відрізків, з вікнами меншими, поділеними на вісім квадратів, мало тиньки жолобчасті, а верхня кондикція – гладкі. Подібно виглядали також трьохосьові фасади бокові, південна і північна. Кондикції розділяли горизонтально гладкі опояски здвоєні, а також вузький карниз, що йшов під підвіконнями вікон високого поверху. Всі фасади увінчував карниз з кронштейнами. Середню частину палацу покривав гладкий, гонтовий дах двосхилий, бокові ж сплощений трисхилий, схований за обіймаючою весь дім навколо аттикою з трилками.

Головна кондикція житлово – представницька мала після перебудови все ще двотректовий план, але досить складний, без збереження симетрії, з численними коридорчиками, сіньми, ванними кімнатами тощо. Також декор окремих кімнат був різноманітний, від скромного до вишуканого. У всіх були паркетні підлоги гладкі, найчастіше ж укладені з кількох видів деревини у геометричні візерунки. Високі, двостулкові двері з панелями покривав білий лак або темна політурка. Увійняті в рами панелі верхні і нижні прикрашали різьблені вінці овальні. У багатьох приміщеннях стелі спиралися на фасети або на кронштейни. Деякі печі мали оригінальну, рідко зустрічаючуся форму.

До внутрішнього простору палацу входили через великий, освітлений двома вікнами передпокій. Тут, навпроти входу, були засклені двері, а за ними спіральні сходи, що вели до підземелля або на поверх. Над дверима висіли мисливські трофеї у вигляді голови дикого кабана, старих рушниць, списів, мисливських труб та ін. Поблизу розташовано годинник, що регулював життя всього дому. Над двома низькими печами висіли картини на тему “мертвої природи”. На одній з них були троянди, на іншій фрукти. Ліву стіну прикрашали портрети Михайла Грохольського і його дружини Анни з Радзимінських, пензля невизначеного. З меблів у передпокої були дві скрині, з яких одна, відповідно закрита на день, вночі служила як ліжко для чергового козака. На другій скрині, що стояла посередині, лежала дерев’яна коробка з шашками, призначеними для розваги палацових козаків. Інші меблі, тобто лави і важкі, дубові крісла, походили зі школи паробків у Подзамчі, маєтку Замойських.

З сіней направо входили до так званої “першої кімнати”, одне вікно якої було ще в рамках портика, друге ж у частині партеровій. Ця кімната, з стелею на фасеті і підлогою, укладеною у маленькі квадрати, була в світлій тональності, служила як бібліотека. Навколо стін стояли там не дуже високі, засклені шафи з книгами, над ними ж і на всіх вільних просторах висіли родинні портрети і мініатюри.

Середину кімнати займав стіл з округленими кутами, покритий зеленим сукном, та крісла з вигнутими підлокітниками. З стелі звисала емпірська люстра, виконана з бронзи. На шафах стояли бюсти з білого мармуру.

Безпосередньо до бібліотеки прилягала також двовіконна, ідентичної форми і розмірів кімната господаря дому. Вузький, результат перебудови коридор, що проходив поперек палацу, вже в його частині, виступаючій крилом, відділяв середню частину дому від чотирьох кімнат, розташованих вздовж його південної стіни.

Давні дві кімнати, розташовані по лівій стороні передпокою, відповідники бібліотечної і господаря дому, були перероблені на три менші, гостьові. Поділу зазнало також все ліве крило дому.

Представницький ряд, з амфіладним планом дверей, розташовувався у східному тракті, який змінами був уражений в значно меншому ступені.

Весь центр займала там велика, виступаюча ризалітом бальна зала, від стін, покритих білим, полірованим стуком, звана “білою”.

Вона була в принципі прямокутна, але цікаво спроектована стеля створювала враження овальної. Середня, трьохосьова частина зали мала висоту двох кондикцій і стелю плоску. Понад трьома портфенетрами, що вели на терасу, були ще вгорі три вікна квадратні. Обидві бічні частини мали склепіння напівкругле, без верхніх вікон. Середню стелю плоску декорувала велика розетка, чотири розетки ж значно менші. Всі вони були виконані зі стуку білого. Склепіння напівкруглі покривали штукатурки з характером рослинної гротески, також з розетами, обійняті в широкі, гладкі рами у формі трапецій. Антаблемент і фасети склепінь, складені з фризу також на тему рослинної гротески, обіймав знизу карниз профільований, зверху – з кронштейнами. Антаблемент спирався на чотирьох напівколонах коринфських. Велике прямокутне поле над карнизом з кронштейнами, навпроти верхніх вікон, заповнювала композиція стукатурна, здається зі сценами з життя стародавніх. Обидва внутрішні кути зали розчленовані були двома панелями, обійнятими з боків у рами пілястрів, пов’язаних угорі напівкруглими карнизами профільованими. Підлога утворювала геометричний візерунок.

Зала “біла” ймовірно не була завершена остаточно фундатором палацу. Наприклад, не мала каміна, відповідних люстр, для яких було підготовлено розетки на середній стелі, ані настінних бра. Цей брак був заповнений величезним павуком на 365 свічок, зробленим винахідливо з ряду дерев’яних, різної величини, на біло лакованих обручів, покритих бляшаними, позолоченими листками. Цю люстру виготовив місцевий столяр домашній за задумом Станіслава Грохольського, як подарунок на весілля його брата Тадеуша з Зофією графинею Замойською. Ця зала до кінця не мала також відповідного для неї облаштування. Стояли там по кутках величезні, пізні бідермаєрські дивани з махагона, а перед ними в тому ж стилі утримані столи і крісла. Останнім часом зала “біла” служила як центр родинного життя. Тут їли як сніданки, так і обіди та вечері, а також виконували з молоддю уроки. Тут також стояв старий фортепіано.

По північній стороні бальної зали також була прямокутна, але значно менша, з трьома вікнами зала “блакитна”. Вели до неї, в темній тональності утримані, багатою інтарсією двері.

Свою назву вона завдячувала, звичайно, такого ж кольору стінам, викладеним стуком. Стелю цієї зали покривали штукатурки білі. Підлога також мала геометричний візерунок, але інший, ніж у залі “білій”.

У двох кутах, протилежних вікнам, були тут склепінчасті ніші, а в них квадратні печі, складені з двох кондикцій: нижньої з більшим перерізом і верхньої з меншим. Обидві увінчували великі вази з ручками. Облаштування рухоме зали “блакитної” складалося зі столу, дивана і крісел, виконаних з махагона.

Посередині стояв величезний, старомодний більярд. Цю залу використовували рідко. Кутова північно-східна кімната служила як житлова, так само як інші, розташовані також уздовж північної стіни.

Також красиві двері, як до зали “блакитної”, вели з зали “білої” в напрямку південному, до сусіднього салону, якому не надали жодної назви. Його стеля спиралася не на фасеті, а на карнизі з кронштейнами, обійнятому угорі і знизу вузькими смугами штукатурки “в очі волячі”. Тут були два, вбудовані в стіни, прямокутні, увінчані профільованим карнизом печі, покриті темним малюнком з фігуральними мотивами, а також класицистичний камін з білого мармуру, декорований барельєфами і бронзами. Підлога складалася з великих, світлих квадратів, замкнених вузькими, темними рамами.

З прикрашеної невеликою розеткою стелі звисала бронзово-кришталевий люстра. Облаштування складалося головним чином з м’яких меблів кінця XIX ст. і кількох махагонових комод і шафок. Вирізнялася серед них міжвіконна консоль, автентична Буле, та маленький столик у стилі Людовика XV, багатий інтарсією і декорований бронзами.

У салоні зібрано також багато творів мистецтва. Серед них одне з чільних місць займав портрет Миколи Грохольського, фундатору палацу і костелу, намальованого а ля Байрон Йозефом Олешкевичем. Значну частину іншої стіни займав великий італійський вишивка XVI ст., виконана на шовковому полотні. Її візерунок зображував чорного орла з розпростертими крилами, що тримає в кігтях корону. Нижче, серед стилізованих рослинних мотивів, видно було мушлю серед фруктів. Цю вишивку отримав Тадеуш Грохольський від матері Цецилії Холоневської, настоятельки сестер візиток у Кам’янці-Подільському. Над дверима, що вели до бібліотечної кімнати, висіла картина Рози Бонер Оранка.

Поруч, на колоні стояла бронза Михайло Архангел, що скидає дракона, а на розміщеній між вікнами консолі бюст Юлії з Грохольських Понятовської, виконаний з білого мармуру, на жаль, невідомо чиєї роботи. Над каміном висіло дзеркало в позолочених рамах. Карниз каміна прикрашав вісімнадцятого століття годинник в обрамленні з позолоченої бронзи і з подібного матеріалу виконані канделябри.

Поруч з салоном знаходилася одновіконна кімната, звана купальною. Там стояла велика мармурова ванна. Ця кімната служила як перехідна з салону до кутової південно-східної, зі стінами, викладеними однорідним стуком салатовим, що була спальнею господині дому. Чотири на той же колір стуковані, але злегка жилковані іонічні колони, спиралися на чорних квадратних базах, відділяли одну третину, задню частину кімнати від передньої, утворюючи таким чином альков.

Декорована штукатурками стеля спиралася на фасеті, складеній з карнизу кубічного, обійнятого у смуги “в очі волячі”. Кілька десятків сантиметрів нижче кімнату обіймав ще широкий карниз профільований, також з бічними смугами “в очі волячі”.

При одній з бічних стін знаходився камін з білого мармуру. Підлога паркетна мала якийсь візерунок. Під час перебудови спальної кімнати її архітектура була частково порушена через відрізання задньої частини на вузький коридорчик, який починався при фронтовій житловій кімнаті господаря дому.

І тут також господарі дому зібрали багато цінних предметів. До них належало передусім розміщене в алькові велике ліжко Буле, подароване княгинею Марією з Грохольських Чарторийською брату Станіславу. Над ним, обрамлений у золоті рами, висів вишитий гобеленовий образ, що зображував Вознесіння Матері Божої, виконаний сестрами візитками у Кам’янці-Подільському. Крім того, кімнату прикрашало ще кілька інших картин. З меблів тут стояли ще дві ебенові шафи з бронзовими декораціями, великий махагоновий стіл, маленькі круглі столики і імперські крісла з махагона, оббиті дамастом у квіти. На каміні розміщено голівку з бронзи, домніманий образ Орлятка і бронзові канделябри, що зображували клякаючих ангелів, що тримають у руках вази. Це мало створювати враження, ніби вони доливають оливи до ламп.

На низькому поверсі, з боку фронтового портика, знаходилася посередині прямокутна зала з трьома вікнами і дверима на балкон, а по боках дві одновіконні кімнати, що служили як житлові. Всі вони, з декором скромним, облаштовані були зручно і сучасно.

У палаці стрижавецькому знаходилося також багато творів мистецтва, зібраних головним чином у представницьких кімнатах, які часом, однак, переміщували. Особливо цікавою була галерея картин на різну тематику, найчастіше ж портретну. Окрім вже згаданих, були серед них твори: Портрет чоловіка в крезі з мереживами, приписуваний Ван Лоо, Свята Цецилія, що грає на органах в оточенні ангелів Рубенса, Мати Божа з Дитятком Ісусом на руках Карло Маратті, Іспанська дама в мереживному комірі Суттерманса, а серед зображень: короля Станіслава Августа (Марчелло Баччареллі),